Lucciole vagabonde - Aurelio Fierro, Луиджи Керубини

Quando più fitta l’oscurità

scende sulla città,

lucciole ansiose di libertà

noi lasciamo i bassifondi.

Senza una meta c’incamminiam

e sotto ad un lampion,

quando la ronda non incontriam,

cantiamo la canzon:

Noi siam come le lucciole,

brilliamo nelle tenebre,

schiave d’un mondo brutal

noi siamo i fiori del mal.

Se il nostro cuor vuol piangere,

noi pur dobbiam sorridere

danzando sui marciapiè

finchè la luna c'è.

Pallida luna soltanto tu

la nostra gioventù

vedi ogni notte appassir di più

come un fiore senza sole.

Ma se il destino ci spezzerà

nel cuore la canzon,

solo il coraggio ci bacerà

all’ombra del bastion.

Noi siam come le lucciole,

brilliamo nelle tenebre,

schiave d’un mondo brutal

noi siamo i fiori del mal.

Se il nostro cuor vuol piangere

noi pur dobbiam sorridere

danzando sui marciapiè

finchè la luna c'è.

Se il nostro cuor vuol piangere

noi pur dobbiam sorridere

danzando sui marciapiè

finchè la luna c'è

Коли темрява густіша

спускається на місто,

світлячки, що прагнуть свободи

ми залишаємо нетрі.

Без мети ми вирушили

і під лампою,

коли патруль не зустрічається,

давайте заспіваємо пісню:

Ми як світлячки,

ми світимо в темряві,

раби жорстокого світу

ми квіти хвороби.

Якщо наше серце хоче плакати,

ми повинні посміхатися

танці на тротуарах

поки там місяць.

Блідий місяць тільки ти

наша молодь

ви бачите, що щоночі в'януть все більше

як квітка без сонця.

Але якщо доля зламає нас

пісня в серці,

тільки мужність поцілує нас

в тіні бастіону.

Ми як світлячки,

ми світимо в темряві,

раби жорстокого світу

ми квіти хвороби.

Якщо наше серце хоче плакати

ми повинні посміхатися

танці на тротуарах

поки там місяць.

Якщо наше серце хоче плакати

ми повинні посміхатися

танці на тротуарах

поки там місяць