Rencontre avec la dame - Artesia

Si belle et si glacée je la vois qui s’approche,

Je n’ose la toucher, aux branches sa robe s’accroche.

Elle veut me parler, àmoi et ànul autre

De sa belle forêt, de la nuit qui l’emporte.

Et dans ses grands yeux gris je peux lire la tristesse

D’un monde gris qui s’enfuit comme une froide caresse.

Elle aussi a aimé, il y a longtemps déjà

Dans ces bois argentés qui toujours seront là…

Je marche dans la nuit comme une âme seule au monde,

Je sombre dans l’oubli suivant le chant de l’onde.

Ces doux rayons d’argent qui se reflètent sur l’eau

Viennent d’un firmament si funèbrement beau.

J’ai oubliémon nom et tous mes souvenirs

Ma terre et mes vallons, la beautéd'un sourire.

Il semble que ma vie a passécomme un songe

Et déjàtout s’enfuit, ne reste que le mensonge.

Така красива і така крижана, що я бачу, як вона наближається,

Я не смію її торкатися, її сукня чіпляється за гілки.

Вона хоче говорити зі мною і ні з ким іншим

Про його прекрасний ліс, про ніч, що панує.

І в її великих сірих очах я можу прочитати смуток

Сірого світу, що тікає, як холодна ласка.

Їй теж подобалося, давно

У цих сріблястих лісах, які завжди будуть там...

Я ходжу вночі, як одна душа в світі,

За піснею хвилі я тону в Лету.

Ті м’які срібні промені, що відбиваються від води

Прийди з такого смертельно прекрасного небосхилу.

Я забув своє ім'я і всі свої спогади

Мій край і мої долини, краса посмішки.

Здається, моє життя промайнуло як сон

І вже все пропало, залишилася лише брехня.