Фея - Аркаим

Лес вздохнул, зашевелились тени,

Листья на ветвях зашелестели.

Ты пришла в мой лес, в мои владенья.

Что ты хочешь, смертная, от феи?

Я в лесу зачаровала тропы,

Ветры унесли земное имя.

Я сильнее.

Не ищи, не пробуй —

Он теперь не твой, а мой любимый.

Я могу призвать чужую силу,

Ты погибнешь, пропадешь бесследно!

Взгляд мой холодней, чем лед и иней…

А твои глаза — теплее лета.

Твои очи — отраженье неба,

Полон взгляд не зеленью, а синью.

И твои ладони пахнут хлебом,

А мои — ветрами и полынью.

Мои волосы — пожара пламя,

Твои косы — как ржаное поле.

Ты совсем другая, ты живая.

Если б я смогла вдруг стать живою…

Он бы полюбил меня, быть может,

Если б стала я чуть-чуть теплее,

Если б стала на тебя похожей…

Но не станет человеком фея.

Я свои развею заклинанья,

Я дорогу тайную открою.

Дай руки коснуться на прощанье,

Дай почувствовать себя живою.

Мои ветры сон его разрушат,

Пред тобой расступятся деревья.

Уходи.

Твоим он будет мужем.

А я даже плакать не умею…

Ліс зітхнув, заворушилися тіні,

Листя на гілках зашелестіло.

Ти прийшла в мій ліс, в мої володіння.

Що ти хочеш, смертна, від феї?

Я в лісі зачарувала стежки,

Вітри забрали земне ім'я.

Я сильніше.

Не шукай, не намагайся

Він тепер не твій, а мій улюблений.

Я можу призвати чужу силу,

Ти загинеш, пропадеш безслідно!

Погляд мій холодніший, ніж лід і іній…

А твої очі—тепліше літа.

Твої очі— відображення неба,

Сповнений погляд не зеленню, а синю.

І твої долоні пахнуть хлібом,

А мої — вітрами та полином.

Моє волосся — пожежа полум'я,

Твої коси — як житнє поле.

Ти зовсім інша, ти жива.

Якщо б я змогла раптом стати живою…

Він би полюбив мене, можливо,

Якщо б стала я трохи тепліше,

Якщо б стала на тебе схожою ...

Але не стане людиною фея.

Я свої розвію заклинання,

Я дорогу таємну відкрию.

Дай руки торкнутися на прощання,

Дай відчути себе живою.

Мої вітри сон його зруйнують,

Перед тобою розступляться дерева.

Іди.

Твоїм він буде чоловіком.

А я навіть плакати не умію...