Exiled from Elysium -

When sincerity thought to be null

And the oath unbroken still

In the most somber shadows of night

I will reveal the most blinding of light

This sudden dichotomy of crippling souls

Casting all warmth of the sun into the cold

Swept into the winter winds, bound by invocation

Never to return again, exiled from Elysium

If this river carries-any memory at all

I will drift along-it's absent waves

To crash against the stone as words, unspoken verse

A sound once most serene — the siren used to sing

Tragedy sang lore of woven gods, in an era of skyward chains

With the cold that wields thus morning, in the shadow of odium flames

Yield to those who tread with malevolent storms

March forth, wild heart — to reclaim spirits scorned

This sudden dichotomy of crippling souls

Casting all warmth of the sun into the cold

The throne defiled, broken frail marks

Casting a light into ever-endless dark

Damned me, depraved the warmth of home

Encased the astral gown

In silence we rejoice

Through vagrant woods reborn

This broken earth beneath me, yearning incomplete

Tomorrow rests behind the mountainside

If this river carries-any memory at all

I will drift along it’s absent waves

To crash against the stone as words, unspoken verse

A sound once most serene — the siren used to sing

Коли щирість вважалася нульовою

І клятва непорушна досі

У найпохмуріших тінях ночі

Я відкрию найбільш сліпуче світло

Ця раптова дихотомія калічить душі

Віддаючи все тепло сонця холоду

Понесений зимовими вітрами, зв’язаний прикликанням

Ніколи більше не повернутися, вигнаний з Елізіуму

Якщо ця річка несе – взагалі пам’ять

Я буду дрейфувати вздовж - хвиль немає

Розбитися об камінь, як слова, невимовний вірш

Колись найспокійніший звук — колись співала сирена

Трагедія оспівувала легенду про сплетених богів, в еру кайданів, спрямованих до неба

З холодом, який панує таким ранком, у тіні одієвого полум’я

Поступайтеся тим, хто топче зловмисні бурі

Марш вперед, дике серце — щоб повернути зневажених духів

Ця раптова дихотомія калічить душі

Віддаючи все тепло сонця холоду

Престол осквернений, поламаний кволий знак

Проливаючи світло у нескінченну темряву

Прокляв мене, зіпсував тепло дому

Одягнув астральну сукню

В тиші ми радіємо

Крізь бродячі ліси відроджується

Ця зламана земля піді мною, жадає неповної

Завтра відпочиває за схилом гори

Якщо ця річка несе – взагалі пам’ять

Я буду дрейфувати вздовж його відсутніх хвиль

Розбитися об камінь, як слова, невимовний вірш

Колись найспокійніший звук — колись співала сирена