Young Tambling - Anne Briggs

Lady Margaret, Lady Margaret, was sewing at her seam

And she’s all dressed in black.

And the thought come in her head to run in the wood

to pull flowers to flower her hat, me boys,

to pull flowers to flower her hat.

So she hoisted up her petticoats a bit above the knee

And so nimbly she’d run o’er the ground.

And when she come in the merry greenwood,

Well, she pulled them branches down, me boys,

Well, she pulled them branches down.

Suddenly she spied a fine young man,

He’s standing by a tree.

He says, «How dare you pull them branches down

Without the leave of me, my dear,

Without the leave of me?»

Well, she says, «This little wood, oh, it is me very own,

Me father gave it to me.

I can pull these branches down

Without the leave of thee, young man,

Oh, without the leave of thee.»

And he took her by the milk-white hand

And by the grass-green sleeve,

He pulled her down at the foot of a bush,

And he never once asked her leave, me boys,

No, he never once asked her leave.

And when it was done she twist about

To ask her true-love's name.

But she nothing heard and she nothing saw

And all the woods grew dim, grew dim,

And all the woods grew dim.

There’s four and twenty ladies all in the land

and they’re all playing at chess.

Except it was the Lady Margaret

And she’s green as any glass, me boys,

Oh, she’s green as any glass.

And there’s four and twenty ladies all in the land

Grow as red as any rose.

Except it was the Lady Margaret,

She’s pale and wan, me boys,

Oh, pale and wan she goes.

Up then spoke the little servant girl,

She lift her hand and smiled,

Says, «I think my lady has loved too long

And now she goes with child, me dears,

Oh, and now she goes with child.»

Up then spoke the second serving girl

«Oh, ever and alas,» said she,

«But I think I know a herb in the merry greenwood,

It’ll twine thy baby from thee, madam,

It’ll twine thy baby from thee.»

So Lady Margaret she got her silver comb,

Made haste to comb her hair,

And then she’s away to the merry greenwood

As fast as she can tear, me boys,

Oh, as fast as she can tear.

And she hadn’t pulled in the merry greenwood

A herb but barely one

When by her stood the young Tambling,

He says, «Margaret, leave it alone,

Oh Margaret, leave it alone.»

«Why d’you pull that bitter little herb,

The herb that grows so grey,

For to destroy that fine young babe

That we got in our play, my dear,

That we got in our play?»

«Well, come tell me now, young Tambling,» she says,

«If an earthly man you be.»

«I'll tell you no lies,» says young Tambling,

«I was christened as good as thee, me dear,

I was christened as good as thee.»

«But as I rode a-hunting on a bitter, bitter night,

It was from my horse I fell,

And the Queen of Elfland she caught me

In yonder green hill to dwell, to dwell,

Oh, in yonder green hill to dwell.»

«But tonight is Halloween, lady,

The Elven Court will ride.

And if you would your true love win,

By the mill bridge you must hide, me dear,

By the mill bridge you must hide.»

«And first will run the black horse and then will run the brown,

And then race by the white.

You hold him fast and you fear him not,

For he’s the father of your child, my love,

Oh, he’s the father of your child.»

«They'll turn me all in your arms, lady,

Into many’s the beasts so wild.

But you’ll hold on fast and you fear no ill,

For it’s the father of your child, my love,

It’s the father of your child.»

So Lady Margaret she got her silver comb,

She made haste to comb her hair.

Then she’s away to the old mill-bridge

As fast as she could tear, me boys,

Oh, as fast as she could tear.

And about the dead hour of the night

She heard the bridles ring.

And oh, me boys, it chilled her heart

More than any earthly thing it did,

More than any earthly thing.

And first run the black horse and then run the brown

And then race by the white.

Well, she hold it fast and feared it not,

For it’s the father of her child,

Oh, it’s the father of her child.

The thunder rolled across the sky,

The stars blazed bright as day.

The Queen of Elven gave a thrilling cry,

«Young Tambling’s away, brave boys,

Young Tambling’s away.»

And the very first thing they turned him into

Was a lion that runs so wild.

But she held him fast, she feared him not,

For he’s the father of her child, me boys,

Oh, he’s father of her child.

And the very next thing they turned him into,

It was a loathsome snake.

He says, «Hold me fast and fear me not,

For I’m one of God’s own make, my love,

Oh, I’m one one of God’s own make.»

And again they changed him all in her arms

To a red hot bar of iron.

But she held it fast, she feared it not,

And it did to her no harm, no harm,

And it did to her no harm.

And the very last thing they changed him into

Was like any naked man.

She flung her mantle over him,

She cried, «Me love I’ve won, I’ve won,»

Oh, she cried, «Me love I’ve won.»

And the Queen of Elven she called from a bush,

She’s red as any blood.

«I should have tore out your eyes, Tambling,

And put in two eyes of wood, of wood,

And put in two eyes of wood.»

Леді Маргарет, леді Маргарет, шила по своєму шву

І вона вся одягнена в чорне.

І в її голову прийшла думка бігти в ліс

тягнути квіти, щоб квітувати її капелюх, я, хлопці,

тягнути квіти, щоб квітувати її капелюх.

Тож вона підняла свої під’юбки трохи вище коліна

І так спритно вона бігла по землі.

І коли вона заходить у веселий зелений ліс,

Ну, вона зірвала їм гілки, я, хлопці,

Ну, вона стягнула їм гілки.

Раптом вона помітила чудового молодого чоловіка,

Він стоїть біля дерева.

Він каже: «Як ти смієш тягнути їх гілки вниз

Без мого дозволу, моя люба,

Без мого дозволу?»

Ну, вона каже: «Це маленьке дерево, о, це я власне,

Мій батько дав мені.

Я можу стягнути ці гілки

Без твого дозволу, юначе,

О, без твого дозволу».

І він узяв її за молочно-білу руку

І біля трав’яно-зеленого рукава,

Він потяг її до підніжжя куща,

І він жодного разу не попросив її піти, я, хлопці,

Ні, він жодного разу не просив її піти.

І коли це було зроблено, вона крутилася

Щоб запитати ім’я її справжнього кохання.

Але вона нічого не чула і нічого не бачила

І всі ліси потьмяніли, потьмяніли,

І весь ліс потьмянів.

У країні двадцять чотири жінки

і всі вони грають у шахи.

За винятком того, що це була леді Маргарет

І вона зелена, як будь-яке скло, я, хлопці,

О, вона зелена, як будь-яке скло.

І в країні двадцять чотири жінки

Рости таким же червоним, як будь-яка троянда.

За винятком того, що це була леді Маргарет,

Вона бліда й тьмяна, я, хлопці,

Ой, бліда й змарніла вона йде.

Тоді вгору заговорила маленька служниця:

Вона підняла руку і посміхнулася,

Каже: «Мені здається, моя леді любила занадто довго

А тепер вона ходить з дитиною, дорогі,

А тепер вона ходить з дитиною».

Потім заговорила друга прислуга

«О, завжди і на жаль», сказала вона,

«Але мені здається, що я знаю траву в веселій зелені,

Воно зв'яже від вас вашу дитину, пані,

Це відтягне від тебе твою дитину».

Тож леді Маргарет вона отримала свій срібний гребінець,

Поспішив розчесати волосся,

А потім вона їде у веселий зелений ліс

Так швидко, як вона може розірвати, я, хлопці,

О, так швидко, як вона може розірвати.

І вона не втягнула веселий зелений ліс

Трава, але ледь-ледь

Коли біля неї стояв молодий Темблінг,

Він каже: «Маргарет, залиш це у спокої,

О Маргарет, залиште у спокої.»

«Чому ти тягнеш ту гірку траву,

Трава, що росте такою сірою,

Щоб знищити цю чудову молоду дитину

Що ми потрапили у нашій п’єсі, моя люба,

Що ми влучили у нашу гру?»

«Ну, розкажи мені зараз, юний Темблінг», — каже вона,

«Якщо ти земна людина».

«Я не буду говорити вам неправди, — каже юний Темблінг, —

«Мене охрестили так само добре, як і ти, любий,

Мене охрестили так само, як і тебе».

«Але коли я їхав на полювання в гірку, гірку ніч,

Я впав зі свого коня,

І королева Ельфії вона мене зловила

На зеленому пагорбі жити, жити,

О, на зеленому пагорбі, щоб жити».

«Але сьогодні ввечері Хеллоуїн, леді,

Ельфійський двір буде їздити.

І якби ти хотів, щоб твоя справжня любов перемогла,

Біля млинового мосту ти мусиш сховатися, любий,

Біля млинового мосту треба сховатися».

«І спочатку побіжить чорний кінь, а потім побіжить бурий,

А потім мчати білими.

Ти міцно тримаєш його і не боїшся його,

Бо він батько твоєї дитини, моя люба,

О, він батько твоєї дитини».

«Вони перевернуть мене всього у твої обійми, леді,

У багатьох таких диких звірів.

Але ти будеш триматися швидко і не боїшся недуги,

Бо це батько твоєї дитини, моя люба,

Це батько твоєї дитини».

Тож леді Маргарет вона отримала свій срібний гребінець,

Вона поспішила розчесати волосся.

Потім вона йде до старого млинового мосту

Так швидко, як могла розірвати, я, хлопці,

О, так швидко, як вона могла розірвати.

І про мертву годину ночі

Вона почула, як дзвеніли вуздечки.

І о, я хлопці, це охолодило її серце

Більше, ніж будь-яка земна справа,

Більше за будь-яку річ земну.

І спочатку біжи чорного коня, а потім бігай бурого

А потім мчати білими.

Ну, вона міцно трималася і не боялася цього,

Бо це батько її дитини,

О, це батько її дитини.

По небу прокотився грім,

Зірки спалахували яскраво, як день.

Королева Ельфів видала зворушливий крик,

«Юний Темблінг геть, сміливі хлопці,

Юного Темблінга немає.»

І перше, на що вони його перетворили

Це був лев, який так дико бігає.

Але вона міцно тримала його, вона не боялася його,

Бо він батько її дитини, мене хлопці,

О, він батько її дитини.

І наступне, у що вони його перетворили,

Це була огидна змія.

Він каже: «Тримай мене і не бійся мене,

Бо я — власний Бог, любов моя,

О, я один із Божого створеного».

І вони знову змінили його в її руках

До розпеченого заліза.

Але вона тримала це міцно, вона не боялася цього,

І це не зашкодило їй, не зашкодило,

І це не зашкодило їй.

І останнє, на що вони його змінили

Був як будь-який голий чоловік.

Вона накинула на нього мантію,

Вона кричала: «Я люблю, я перемогла, я перемогла»,

О, вона кричала: «Я люблю, я перемогла».

І королева Ельфів вона покликала з куща,

Вона червона, як будь-яка кров.

«Я мав би вирвати тобі очі, Темблінг,

І вставте два ока з дерева, з дерева,

І вставте два дерев’яних ока».