Уходи - Анна Боронина

Ты забывал, терял меня в снах.

Где же я?

Тобой жила, сводила меня с ума.

Твоя луна.

Но опустел тот старый сквер.

Где я ждала.

Не позвонил и не пришел.

Убил меня.

Шепотом против ветра.

Наши с тобой рассветы.

Небу кричу, ну где ты?

Ну где же ты?

Уходи, уходи не прощаясь.

Я сквозь слезы тебе улыбаюсь.

Потеряла на веке покой.

Ты мой, но такой чужой.

Уходи, уходи не будем.

Мы с тобой слишком разные люди.

Потеряла на веки покой.

Ты мой, но такой чужой.

Ну почему опять молчишь?

Ну где же ты?

И почему ты так легко разбил мои мечты.

И почему опять одна, опять одна.

Не позвонил и не пришел, убил меня.

Шепотом против ветра.

Наши с тобой рассветы.

Небу кричу, ну где ты?

Ну где же ты?

Уходи, уходи не прощаясь.

Я сквозь слезы тебе улыбаюсь.

Потеряла на веке покой.

Ты мой, но такой чужой.

Уходи, уходи не будем.

Мы с тобой слишком разные люди.

Потеряла на веки покой.

Ты мой, но такой чужой.

Ти забував, втрачав мене у снах.

Де я?

Тобою жила, зводила мене з розуму.

Твій місяць.

Але спустів той старий сквер.

Де я чекала.

Не зателефонував і не прийшов.

Вбив мене.

Пошепки проти вітру.

Наші з тобою світанки.

Небу кричу, ну де ти?

Ну де ж ти?

Іди, йди не прощаючись.

Я крізь сльози посміхаюся тобі.

Втратила на віку спокій.

Ти мій, але такий чужий.

Іди, іди не будемо.

Ми з тобою дуже різні люди.

Втратила навіки спокій.

Ти мій, але такий чужий.

Чому знову мовчиш?

Ну де ж ти?

І чому ти так легко розбив мої мрії?

І чому знову одна, знову одна.

Не зателефонував і не прийшов, убив мене.

Пошепки проти вітру.

Наші з тобою світанки.

Небу кричу, ну де ти?

Ну де ж ти?

Іди, йди не прощаючись.

Я крізь сльози посміхаюся тобі.

Втратила на віку спокій.

Ти мій, але такий чужий.

Іди, іди не будемо.

Ми з тобою дуже різні люди.

Втратила навіки спокій.

Ти мій, але такий чужий.