Человечек - Андрей Козловский

Ты выходишь за порог - крылья-плечи,

Полуптица, полубог - человечек,

Сознавая, от чего отмежеван,

Отличая своего от чужого.

Распрямляешься, бежишь и, пожалуй,

В голове твоей Париж да Варшава.

А в душе твоей высокой, сокольей,

Бьется ветер одинокий до боли.

Вот и крылья разметал, вот и весел.

Смех, какая пустота в поднебесье.

Снизу город ржавых крыш нарисован,

Сверху ты над ним паришь невесомо.

Смотришь, слышишь - тишина, только эхо,

Землю жаль - она больна человеком,

Занедужила всерьез и надолго,

Все, что к ней ни привилось, - все от Бога.

Вот вышел за порог, - крылья-плечи,

Полуптица, полубог, - человечек,

Лишь Харон, унылый Стикс переехав,

Шепчет: "Господи, прости человека".

Ти виходиш за поріг - крила-плечі,

Півлупка, напівбог - чоловічок,

Усвідомлюючи, від чого відмежований,

Відрізняючи свого від чужого.

Розпрямляєшся, біжиш і, мабуть,

В голові твоєї Париж та Варшава.

А в твоїй душі високою, сокіллю,

Б'ється вітер самотній до болю.

Ось і крила розкидав, ось і веселий.

Сміх, яка пустка в піднебессі.

Знизу місто іржавих дахів намальоване,

Зверху ти над ним ширяєш невагомо.

Дивишся, чуєш - тиша, тільки луна,

Землю шкода - вона хвора на людину,

Занедужала всерйоз і надовго,

Все, що до неї не прищепилося, - все від Бога.

Ось вийшов за поріг, - крила-плечі,

Півлупка, напівбог, - чоловічок,

Лише Харон, похмурий Стікс переїхавши,

Шепчет: "Господи, пробач людину".