Меригуан - Андрей Князев

А мой старый добрый друг, Меригуан

Был как всегда весел и пьян,

Сидел и с мухами играл,

Песню запел — слова переврал…

Достал он карты, разложил колоду

И нагадал хорошую погоду,

А также дальнюю себе дорогу

И беспризорного кота в подмогу.

От удивленья он упал со стула,

Спугнул старуху, что вблизи уснула.

Меригуан, Меригуан…

Меригуан, Меригуан…

В уютном кабаке сидела вдова,

Мой друг о любви шептал ей слова,

Придумал тост, красиво встал,

Налил, опрокинул, в рот не попал.

В простой семье на свет он появился,

В округе весь народ ему дивился.

Хотел он есть ни суп, ни даже кашку,

А ту-же косточку, что грыз папашка.

Какое имя дать ему не знали,

Но вдруг из уст младенца услыхали:

Меригуан, Меригуан…

Меригуан, Меригуан…

Под водку куропатку он заказал.

Только её он кушать не стал —

Пошел во двор, сел, закурил,

Выкопал ямку, похоронил.

Ведь доброта его границ не знает,

Ко всем он состраданье проявляет,

С улыбкой доброй ходит он по свету,

И у него врагов по жизни нету.

Он человек, да только под вопросом,

Поскольку батьку его звать Барбосом!

Меригуан, Меригуан…

Меригуан, Меригуан…

А мій старий добрий друг, Мерігуан

Був як завжди веселий і п'яний,

Сидів і з мухами грав,

Пісню заспівав — слова перебрехав…

Дістав він карти, розклав колоду

І нагадав хорошу погоду,

А також далеку собі дорогу

І безпритульного кота на підмогу.

Від здивування він впав зі стільця,

Злякав стару, що поблизу заснула.

Мерігуан, Мерігуан...

Мерігуан, Мерігуан...

У затишному шинку сиділа вдова,

Мій друг про любов шепотів їй слова,

Придумав тост, гарно встав,

Налив, перекинув, у рот не потрапив.

У простій сім'ї на світ він з'явився,

В окрузі весь народ йому дивувався.

Хотів він є ні суп, ні навіть кашку,

А ту ж кісточку, що гриз татко.

Яке ім'я дати йому не знали,

Але раптом з вуст немовляти почули:

Мерігуан, Мерігуан...

Мерігуан, Мерігуан...

Під горілку куріпку він замовив.

Тільки її він їсти не стал —

Пішов у двір, сів, закурив,

Викопав ямку, поховав.

Адже доброта його меж не знає,

До всім він співчуття виявляє,

З посмішкою доброю ходить він світом,

І у ньому ворогів по життя немає.

Він людина, так тільки під питанням,

Бо батьку його звати Барбосом!

Мерігуан, Мерігуан...

Мерігуан, Мерігуан...