Равновесие -

Я иду по канату, и кто его знает

Дойду ли я до конца.

Надоело мне видеть как рот закрывают,

Стоит только добавить свинца.

Надоело пугаться мне мыслей крамольных.

Отойти б от заезженных схем.

Мне не нравятся те, кто ничем недовольны,

Но и сам я доволен не всем.

С наступленьем весны нагреваются камни.

Снег чернеет, на камнях топясь.

Вырастают трава и цветы, но в глаза мне

Все сильнее бросается грязь!

Отчего же они, те кого сгоряча

Вознесли мы со звездами вровень,

Все советуют нам: «Не рубите сплеча!»,

Сами рубят же молча под корень?

Реже в радости, чаще в холодной печали…

Хватит сил ли об этом сказать?

Не всегда ведь волшебное слово «Начальник»

Заставляет нас всех замолчать.

Эх заполнили голову чертовы думы.

Этим мыслям бы строгий учет.

Поднимаю вверх взгляд, бесконечно угрюмый:

Что там — дождь или «крыша течет»?

Как обычно дрожит под ногами земля.

Подло мучает душу депрессия.

«Просто плохое настроенье», — подумал я И потерял равновесие.

Я іду по канату, і хто його знає

Дойду чи я до кінця.

Набридло мені бачити як рот закривають,

Варто лише додати свинцю.

Набридло лякатися мені думок крамольних.

Відійти б від заїжджених схем.

Мені не подобаються ті, хто нічим незадоволені,

Але і сам я задоволений не всім.

З настанням весни нагріваються камені.

Сніг чорніє, на каменях топлячись.

Виростають трава і квіти, але в очі мені

Все сильніше кидається бруд!

Чому ж вони, того з гарячого

Піднесли ми зі зірками врівень,

Всі радять нам: «Не рубайте з плеча!»,

Самі рубають ж мовчки під корінь?

Рідше в радості, частіше в холодної печалі...

Чи вистачить сил? Чи про це сказати?

Адже не завжди чарівне слово «Начальник»

Примушує нас усіх замовкнути.

Ех заповнили голову чортові думи.

Цим думкам би був суворий облік.

Піднімаю вгору погляд, нескінченно похмурий:

Що там — дощ чи «дах тече»?

Як завжди тремтить під ногами земля.

Підло мучить душу депресія.

«Просто поганий настрій»,— подумав я І втратив рівновагу.