Прятки -

Шел мужик по речке стылой.

Снег искрится.

Солнце.

Красота!

Но с похмелья мир унылый,

Душу заполняет пустота.

Разве нужно так уж много,

Чтоб понять, куда приводит путь.

Разухабиста дорога.

Звон в ушах.

Тоска.

Во взгляде муть.

Люди, как дети, в прятки играют.

Водит вот только ведь кто-то чужой.

Время змеей из-под ног уползает.

В прятки играют люди сами с собой.

Перемелется мукою.

Страх останется лишь позади.

Увлекая за собою,

Скажет голос «Хватит, уходи».

Так чему мы научились

Здесь, напрасно ожидая свет?

Для чего тогда резвились,

Выбирая зло из больших бед?

Люди, как дети, в прятки играют.

Водит вот только ведь кто-то чужой.

Время змеей из-под ног уползает.

В прятки играют люди сами с собой.

Ішов чоловік по річці стилою.

Сніг іскриться.

Сонце.

Краса!

Але з похмілля світ сумний,

Душу заповнює порожнеча.

Хіба треба так вже багато,

Щоби зрозуміти, куди приводить шлях.

Розухабіста дорога.

Дзвін у вухах.

Туга.

У погляді каламут.

Люди, як діти, в таємниці грають.

Водить ось тільки хтось чужий.

Час змією з-під ніг повзає.

У хованки грають люди самі з собою.

Перемелиться борошном.

Страх залишиться лише позаду.

Захоплюючи за собою,

Скаже голос «Досить, йди».

Тож чому ми навчилися

Тут, даремно чекаючи на світло?

Для чого тоді гралися,

Вибираючи зло з великих бід?

Люди, як діти, в таємниці грають.

Водить ось тільки хтось чужий.

Час змією з-під ніг повзає.

У хованки грають люди самі з собою.