Казань - Алексей Стёпин

Ночкой тёмною, ночкой бездонною,

Дремлешь чутко, старушка — Казань,

Я тебя разбужу полусонную,

Чтоб о бедах своих рассказать.

Я приехал к тебе на свидание,

Ты откликнулась тёплым дождём,

Перед новым большим расставанием

Мы сегодня побудем вдвоём.

И прости ты меня, окаянного,

Снова я повиниться готов,

Сколько ж раз ты меня, в стельку пьяного,

Укрывала, как мать, от ментов.

Ты бываешь то злая, то нежная,

То смеёшься, то вдруг слёзы льёшь,

Но отступит тоска безнадежная,

Если вместе со мной ты споёшь.

Так встречай же, Казань, сына блудного,

Принимай своего босяка,

Соберу я всю пьянь беспробудную,

Чтобы горькую пить в кабаках,

Но сбегу, не дождавшись рассвета я,

Ты останешься снова одна…

Эх, Казань, моя песня неспетая,

У которой ни края, ни дна…

Вночі темною, вночі бездонною,

Дрімаєш чуйно, старенька — Казань,

Я тебе розбудю напівсонну,

Щоб про свої біди розповісти.

Я приїхав до тебе на побачення,

Ти відгукнулася теплим дощем,

Перед новим великим розлукою

Ми сьогодні побудемо вдвох.

І прости ти мене, окаянного,

Знову я повинитися готовий,

Скільки ж разів ти мене, у стельку п'яного,

Покривала, як мати, від ментів.

Ти буваєш то зла, то ніжна,

То смієшся, то раптом сльози ллєш,

Але відступить туга безнадійна,

Якщо разом зі мною ти співаєш.

Так зустрічай, Казань, сина блудного,

Приймай свого босяка,

Зберу я всю п'янь непробудну,

Щоб гірку пити в кабаках,

Але втечу, не дочекавшись світанку я,

Ти залишишся знову одна…

Ех, Казань, моя пісня незріла,

У якої ні краю, ні одна.