Последняя поэма - Алексей Рыбников

Я уплываю, и время несет меня

С края на край,

С берега к берегу, с отмели к отмели…

Друг мой, прощай!

Знаю, когда-нибудь с дальнего берега

Давнего прошлого

Ветер весенний ночной принесет тебе

Вздох от меня.

Ты погляди, ты погляди,

Ты погляди —

Hе осталось ли что-нибудь после меня?

В полночь забвенья, на поздней окраине

Жизни твоей

Ты погляди без отчаянья,

Ты погляди без отчаянья:

Вспыхнет ли, примет ли облик безвестного образа,

Будто случайного?

Примет ли облик безвестного образа,

Будто случайного?..

Это не сон, это не сон,

Это — вся правда моя, это истина,

Смерть побеждающий вечный закон —

Это любовь моя,

Это любовь моя.

Я спливаю, і час несе мене

З краю на край,

З берегу до берегу, з мілини до мілини...

Друг мій, прощай!

Знаю, колись з далекого берега

Давнього минулого

Вітер весняний нічний принесе тобі

Зітхання від мене.

Ти подивись, ти подивися,

Ти поглянь —

Чи не залишилося що-небудь після мене?

Опівночі забуття, на пізній околиці

Життя твого

Ти подивись без відчаю,

Ти подивись без відчаю:

Спалахне, прийме вигляд безвісного образу,

Неначе випадкового?

Прикмети обліку безвісного образу,

Ніби випадкового?

Це не сон, це не сон,

Це вся правда моя, це істина,

Смерть перемагає вічний закон —

Це кохання моє,

Це моє кохання.