Trains - Al Stewart

In the sapling years of the post war world

In an English market town

I do believe we travelled in schoolboy blue

The cap upon the crown

Books on knee

Our faces pressed against the dusty railway carriage panes

As all our lives went rolling on the clicking wheels of trains

The school years passed like eternity

And at last were left behind

And it seemed the city was calling me

To see what I might find

Almost grown, I stood before horizons made of dreams

I think I stole a kiss or two while rolling on the clicking

Wheels of trains

Trains

All our lives were a whistle stop affair

No ties or chains

Throwing words like fireworks in the air

Not much remains

A photograph in your memory

Through the coloured lens of time

All our lives were just a smudge of smoke against the sky

The silver rails spread far and wide

Through the nineteenth century

Some straight and true, some serpentine

From the cities to the sea

And out of sight

Of those who rode in style there worked the military mind

On through the night to plot and chart the twisting paths of

Trains

On the day they buried Jean Juarez

World War One broke free

Like an angry river overflowing

Its banks impatiently

While mile on mile

The soldiers filled the railway stations arteries and veins

I see them now go laughing on the clicking wheels of trains

Trains

Rolling off to the front

Across the narrow Russian gauge

Weeks turn into months

And the enthusiasm wanes

Sacrifices in seas of mud, and still you don’t know why

All their lives are just a puff of smoke against the sky

Then came surrender, then came the peace

Then revolution out of the east

Then came the crash, then came the tears

Then came the thirties, the nightmare years

Then came the same thing over again

Mad as the moon

That watches over the plain

Oh, driven insane

But oh what kind of trains are these

That I never saw before

Snatching up the refugees

From the ghettoes of the war

To stand confused

With all their worldly goods, beneath the watching guard’s disdain

As young and old go rolling on the clicking wheels of trains

And the driver only does this job

With vodka in his coat

And he turns around and he makes a sign

With his hand across his throat

For days on end

Through sun and snow, the destination still remains the same

For those who ride with death above the clicking wheels of trains

Trains

What became of the innocence

They had in childhood games

Painted red or blue

When I was young they all had names

Who’ll remember the ones who only rode in them to die

All their lives are just a smudge of smoke against the sky

Now forty years have come and gone

And I’m far away from there

And I ride the Amtrak from NewYork City

To Philadelphia

And there’s a man to bring you food and drink

And sometimes passengers exchange

A smile or two rolling on the humming wheels

But I can’t tell you if it’s them

Or if it’s only me

But I believe when they look outside

They don’t see what I see

Over there

Beyond the trees it seems that I can just make out the stained

Fields of Poland calling out to all the passing trains

Trains

I suppose that there’s nothing

In this life remains the same

Everything is governed

By the losses and the gains

Still sometimes I get caught up in the past I can’t say why

All our lives are just a smudge of smoke

Or just a breath of wind against the sky

У роки саджанців післявоєнного світу

В англійському ринковому містечку

Я вважаю, що ми мандрували в шкільному блакитному кольорі

Шапка на маківці

Книги на колінах

Наші обличчя притиснулися до запилених вікон вагонів

Як все наше життя котилося на колісних колесах потягів

Шкільні роки промайнули як вічність

І нарешті залишилися позаду

І здавалося, що місто кличе мене

Щоб побачити, що я можу знайти

Майже виріс, я стояв перед горизонтами, створеними з мрії

Мені здається, я вкрав поцілунок або два, коли клацав

Колеса потягів

Потяги

Усе наше життя було справою зупинки

Без краваток чи ланцюжків

Кидати в повітря слова, як феєрверк

Залишилося не так багато

Фотографія у вашій пам’яті

Крізь кольорову лінзу часу

Усе наше життя було просто плямою диму на небі

Срібні рейки розповсюдилися далеко й широко

Через ХІХ ст

Деякі прямі і правдиві, деякі серпантин

Від міст до моря

І поза полем зору

З тих, хто їздив стильно, працював військовий розум

Протягом ночі, щоб накреслити та намітити звивисті шляхи

Потяги

У той день, коли вони поховали Жана Хуареса

Перша світова війна вирвалася на волю

Як розлюта ріка

Його банки нетерпляче

Поки миля на милю

Бійці заповнили артерії та вени залізничних станцій

Я бачу, як вони сміються на колісних колесах потягів

Потяги

Відкочування наперед

Через вузьку російську колію

Тижні перетворюються на місяці

І ентузіазм спадає

Жертви в морях грязі, і ви досі не знаєте чому

Усе їхнє життя — це просто клубок диму на тлі неба

Потім прийшла капітуляція, потім настав мир

Потім революція зі сходу

Потім був крах, потім були сльози

Потім настали тридцяті, кошмарні роки

Потім повторилося те саме

Божевільний, як місяць

Що стежить за рівниною

О, зведений з розуму

Але що це за потяги

Що я ніколи раніше не бачив

Вихоплення біженців

З гетто війни

Стояти розгублено

З усіма їхніми світськими благами, під зневагою сторожа

Старі й молоді катаються на клацаючих колесах потягів

А водій тільки цю роботу виконує

З горілкою в пальто

І він обертається, подає знак

Рукою через горло

Кілька днів поспіль

Через сонце та сніг місце призначення залишається незмінним

Для тих, хто їде зі смертю над клацанням коліс потягів

Потяги

Що сталося з невинністю

Вони були в іграх дитинства

Пофарбовані в червоний або синій колір

Коли я був молодим, усі вони мали імена

Хто згадає тих, хто в них їхав, щоб померти

Усе їхнє життя — це просто пляма диму на небі

Тепер сорок років минуло й минуло

І я далеко звідти

І я їду на Amtrak з Нью-Йорка

До Філадельфії

І є чоловік, який принесе вам їжу та питво

А іноді пасажири обмінюються

Посмішка чи два катання на гудучих колесах

Але я не можу сказати вам, чи це вони

Або якщо це лише я

Але я вірю, коли вони дивляться назовні

Вони не бачать того, що бачу я

Там

За межами дерев здається, що я можу просто розрізнити плями

Поля Польщі кличе всі проїжджаючі потяги

Потяги

Я припускаю, що нічого немає

У цьому житті залишається тим самим

Все керується

За втратами та виграшами

І все ж іноді я займаюся минулим, не можу сказати чому

Усе наше життя — це просто пляма диму

Або просто подих вітру проти неба