The Ballad of Mary Foster - Al Stewart

David Foster lives in Gloucester with his family

Works 'til pay-time, through the day-time, then comes home for tea

Steak and kidney, then with Sydney to his club and feels free

They close the bar, he finds his car and then goes home to sleep

And his wife has been with Rosie, in the parlour where it’s cosy

Watching telly, doing dishes, patching pants and making wishes

And he’ll say «Bill should have wired»

And «Not tonight dear, I’m too tired»

And life drifts slowly by in the provinces

Peter Foster goes to Gloucester for his first school day

Bites his teacher, sees a preacher and is taught to pray

Sees some birds and learns some words it’s very, very rude to say

Yes, he’s rather like his father was in his young day

And his father has discussions, holding forth about the Russians

«Will the Red Chinese attack us?»

«Do we need the Yanks to back us?

«And in bed she feels his shoulder, but he grunts and just turns over

And life drifts slowly by in the provinces

Wedding rings come with strings but love depends on the little things

«Oh could that still be really you?»

«Is there anything time can’t do?

David Foster’s been promoted, he’s a decent sort

Peter’s gone to Dad’s old Public School, it’s good for sport

They’ve even got a private parking place down in Huntingdon Court

Maybe soon he’ll be a magistrate, the neighbours thought

Yes, and then he’ll teach the beatniks

And the hang-around-the-streetnicks

And the good-for-nothing loafers

Who knock girls up on their sofas

And his wife is quite nice, really

Though she seems a little dreamy

Recently…

I was born and brought up on the east side of town

And my earliest days they passed quickly

I would play after school with the kids all around

In the sun and the dust of the back streets

Oh, all through my girlhood the war had its day

And my daddy he would always be leaving

So my brother and I we would sit by her side

Telling our tales through the evening

Oh, I grew with the days and the boys came to call

In the back shed I learned about kissing

But I don’t think my mother has noticed at all

For we’ve heard that my daddy is missing

Then my school days they were over and I went off to work

And my mother grew quieter and greyer

So one day I left her and went off to live

With Billy, a saxophone player

In our broken down attic we laughed and made love

And all that we had we were sharing

Oh, we slept through the day and played into the night

God, we did as we pleased without caring

Oh but a year’s passed away and he’s left me one day

To play in a far away country

And the sun told my eyes «You've got no place to hide»

As I waited to be having his baby

Oh I lived in the park and the men passed and stared

Each wondering which one had lost her

And one came to ask could he buy me a meal

And he said he was called David Foster

We were married that month and I swore to myself

Somehow I’d pay back what I owed him

Cooking his supper and cleaning his boots

Yes, and kidding myself I could love him

Oh, but now my baby is grown and he’s gone out to school

And he looks very much like his daddy

And David has buried himself in his work

And the time on my hands, it hangs heavy

Oh, the neighbours they smile as we pass in the streets

And they make their remarks on the weather

But the butcher and baker deliver things now

And I’ve stopped going out altogether

Oh, I live by my mirror and stare in my eyes

Trying to make out who I see there

But I’m looking at a woman that I can’t recognize

And I don’t think she knows me either

There are lines on her face and her hair is a mess

And the light in her eyes it grows colder

In the morning there’s nothing will change, ah but yes

I will be just a little bit older

Девід Фостер живе в Глостері зі своєю родиною

Працює до зарплати, вдень, потім приходить додому на чай

Стейк і нирки, а потім із Сіднеєм до його клубу і почувається вільно

Вони закривають бар, він знаходить свою машину, а потім йде додому спати

А його дружина була з Розі, у гостині, де затишно

Дивитися телевізор, мити посуд, латати штани і загадувати бажання

І він скаже: «Білл мав би зв’язатися»

І «Не сьогодні, любий, я надто втомився»

А життя повільно тече у провінції

Пітер Фостер їде в Глостер на свій перший шкільний день

Кусить свого вчителя, бачить проповідника і навчається молитися

Бачити птахів і вивчати деякі слова, які дуже-дуже нечемно вимовляти

Так, він схожий на свого батька в дитинстві

А його батько веде дискусії, розповідаючи про росіян

«Чи нападуть на нас червоні китайці?»

«Чи потрібні нам янки, щоб нас підтримати?

«І в ліжку вона відчуває його плече, а він хрюкає і просто перевертається

А життя повільно тече у провінції

Обручки йдуть із ниточками, але любов залежить від дрібниць

«О, це все-таки ти справді?»

«Чи є щось, чого не може зробити час?

Девіда Фостера підвищили, він пристойний

Пітер ходив у стару татову державну школу, це добре для спорту

У них навіть є приватне місце для паркування в Хантінгдон-Корт

Можливо, скоро він стане магістром, думали сусіди

Так, і тоді він буде вчити бітників

І вуличники

І нікчемні лофери

Які збивають дівчат на їх диванах

А його дружина досить мила, справді

Хоча вона здається трошки мрійливою

Нещодавно…

Я народився та виріс у східній частині міста

І мої перші дні вони пролетіли швидко

Я грався після школи з дітьми

На сонці та пилу закулісних вулиць

Ох, усе моє дитинство війна мала свій день

І мій тато він завжди виїжджав

Тож ми з братом сиділи б біля неї

Розповідаємо наші казки до вечора

О, я виріс із днями, і хлопці прийшли дзвонити

У сараї я дізнався про поцілунки

Але я не думаю, що моя мама взагалі помітила

Бо ми чули, що мій тато пропав безвісти

Потім мої шкільні дні закінчилися, і я пішов на роботу

А мама стала тихіша й сивіша

Тож одного дня я покинув її і пішов жити

З Біллі, саксофоністом

На нашому зруйнованому горищі ми сміялися й кохалися

І всім, що у нас було, ми ділилися

О, ми проспали день і гралися до ночі

Боже, ми робили, що хотіли не піклуючись

О, але минулий рік, і одного разу він покинув мене

Щоб грати у далекій країні

І сонце сказав моїм очам: «Тобі нема де сховатися»

Як я чекала його народити

О, я жив у парку, а чоловіки проходили повз і дивилися

Кожна думала, хто її втратив

І один прийшов запитати, чи може він купити мені їсти

І він сказав , що його звуть Девід Фостер

Того місяця ми одружилися, і я поклявся собі

Якимось чином я повернув би те, що був йому винний

Готує йому вечерю та чистить чоботи

Так, і, жартую, я міг би його любити

О, але тепер моя дитина виросла, і вона пішла у школу

І він дуже схожий на свого тата

І Девід поринув у свою роботу

І час у моїх руках, він важко висить

О, сусіди посміхаються, коли ми проходимо вулицями

І вони роблять свої зауваження щодо погоди

Але м’ясник і пекар доставляють речі зараз

І я взагалі перестав виходити

О, я живу свім дзеркалом і дивлюся в очі

Намагаюся розібратися, кого я там бачу

Але я дивлюся на жінку, яку не можу впізнати

І я не думаю, що вона мене також знає

На її обличчі є зморшки, а волосся в безладі

І світло в її очах стає холоднішим

Вранці нічого не зміниться, ах, але так

Я буду трошки старшою