Lumières orange - Akhenaton

Les hommes effleurent la terre de leur pas

Certains font de grandes choses, aux cieux lèvent les bras

Certains peignent des rêves sur les murs de nos vies

Et arrachent des sourires à l’air triste de nos villes

Soufflent les barrières et les fossés qui nous séparent

Dans un tourbillon de joie, jusque très tard dans la nuit

On erre et on crie à corps perdu

Que même en ces lieux maudits la grâce est descendue

Qui sait ce qui est vain, futile ou important

Réussir sa vie, être riche ou bien portant

On porte l’azur sur nos épaules comme une seconde peau

Nos cœurs sont orange comme au couchant sont les flots

Comme ces lumières qui déchirent le voile noir de la nuit

Ma feuille est un buvard, tout comme ce maillot

Il ressemble à ma ville

On était assis sur les gradins

Et j’fixais les yeux de mon père s’illuminer de joie

On ne fréquentait pas le gratin

J''étais Phil' le fils du napolitain aux cheveux châtain

Enfant des Seventies, dans une ville exsangue

À fond système D où on vit d’estanques

Où le foot est monté sur un piédestal

Où les stars du zig et du zag remplissent les stades

Certains affirment c’est un lieu triste et sale

Mais il est pauvre et le jeu électrise les âmes

Une chose sûre, dans les cœurs la mentale

Y a pas de fruits étranges sur nos arbres

Au son d’nos âmes, la passion fuit les écoles

Et ce qui nous dirige c’est la croix sur nos épaules

Garder le sens des valeurs je sais

Il en faut plus pour tirer un trait sur nos malheurs

Qu’ils comprennent ce qu’est l'éclair de la victoire dans un océan d'échecs

Avoir la chance de grimper à leur échelle

Sans s’afficher dans la télé-réalité sur toutes les chaînes

On nous parle de Movida

Mais le mauvais film est là et s’termine droit à l’hôpital

J’aimerais savoir la route à emprunter, le meilleur chemin

«Why don’t you show me the way now?

«» La feuille buvard, absorbe l'émotion tracée à l’encre noire «» Juste au-dessus «» Lumières orange qui s’allument «C'est ma ville, ses couleurs, ma plume

Nous sommes la somme de c’qu’on a vécu

Dès le début on fut privés de vagues et on n’eut que l'écume

L’espoir inscrit jusqu’au cœur des molécules

À changer des Everest en p’tits monticules

Le projet pour nous c’est, qu’on dise Amen à tout

C’est nos fesses coincées dans l’vestibule

Si on regarde la mer et le constat

On défie le destin tracé par l’adresse postale

On a des droits quoi qu’ils disent

On les fait valoir quand ils visent chacun de nos pas

Épiés, qualifiés d’impardonnables

Au lieu de salles de concert, ils nous font des MacDonald’s

On pose nos rêves sur les stars des stades

Les staffs de réac' pensent par les stat

Vivre dans leur ville un sport d'équipe

Qu’ils rendent égoïste et crachent sur l'éthique

Alors pourquoi ce maillot?

Va le dire aux autres

C’est pour fermer le clapet de ces faux philosophes

S’ils le trouvent trop noir cet oripeau

C’est la couleur des gants aux JO de Mexico

C’est clair, j’l’ai pas fait pour eux

Pour fixer d’mes yeux les cieux et arracher un sourire à mon père

Comme quand sur ces marches on était assis

Et s’projetait dans les nuages vacille

Чоловіки своїм кроком торкаються землі

Деякі роблять великі речі, до небес підніміть руки

Деякі малюють сни на стінах нашого життя

І зривають усмішки з сумного повітря наших міст

Знесіть бар’єри та прогалини, які нас розділяють

У вихорі радості, до глибокої ночі

Ми блукаємо і кричимо вголос

Що навіть у цих проклятих місцях зійшла благодать

Хто знає, що марно, марно чи важливо

Досягай успіху в житті, будь багатим або здоровим

Ми несемо лазур на плечах, як другу шкіру

Наші серця помаранчеві, як захід сонця — хвилі

Як ті вогні, що розривають темну пелену ночі

Мій аркуш промокальний, цей трикотаж також

Схоже на моє місто

Ми сиділи на трибунах

І я дивився, як у тата світяться від радості

Ми не часто брали гратен

Я «був Філом», сином неаполітанця з каштанове волоссям

Дитина сімдесятих, у безкровному місті

Глибока система D, де ми живемо на estanques

Де футбол стоїть на п'єдесталі

Де зигоподібні зірки заповнюють стадіони

Деякі кажуть, що це сумне і брудне місце

Але він бідний, і гра електризує душі

Впевнена річ, у серцях розум

Дивних плодів на наших деревах немає

На звук наших душ пристрасть покидає школи

А веде нас хрест на плечах

Зберігайте почуття цінностей, які я знаю

Потрібно більше, щоб підвести межу під нашими бідами

Нехай зрозуміють, що таке спалах перемоги в океані невдач

Є можливість піднятися по їхніх сходах

Не з’являючись у реаліті на всіх каналах

Нам розповідають про Movida

Але поганий фільм є і закінчується прямо в лікарні

Я хотів би знати, якою дорогою йти, найкращим шляхом

«Чому б тобі зараз не показати мені дорогу?

“” Промокальний аркуш, поглинає емоції, промальовані чорним чорнилом “” Трохи над “” Горять помаранчеві вогники “Це моє місто, його кольори, моя ручка

Ми – сума того, що ми пережили

З самого початку ми були позбавлені хвиль і у нас була тільки піна

Надія вписана в серце молекул

Перетворити Еверест на маленькі горби

Проект для нас — скажи всьому амінь

Це наші сідниці застрягли в тамбурі

Якщо подивитися на море і спостереження

Ми кидаємо виклик долі, яку простежує поштова адреса

Ми маємо права, що б вони не говорили

Ми виділяємо їх, коли вони націлені на кожен наш крок

Підглядав, називав непрощенним

Замість концертних залів нам роблять Макдональдси

Ми покладаємо свої мрії на зірки стадіону

Штаб реагування думає статистикою

Живуть у своєму місті командним видом спорту

Вони роблять егоїстами і плюють на етику

Так чому ж цей трикотаж?

Іди, розкажи іншим

Це щоб закрити клапан цих брехливих філософів

Якщо вони знайдуть, що ця мішура занадто чорна

Це колір рукавичок на Олімпіаді в Мексиці

Зрозуміло, я це зробив не для них

Щоб вперти очі в небо і викрутити посмішку з батька

Як коли на цих сходах ми сиділи

І в хмарах проектувалися хвилі