Вопреки - AIRO

Сердце

Из стали и сквозняков,

Старых фильмов, забытых снов.

Твои шрамы будто лезвия, и дальше что?

Моим ладоням наплевать.

Это больше слов.

Мы прячемся в подъездах,

За краем пропасти.

Воду — в вино, а ноты — в паузы,

Нас Бог простит.

На шаг вперёд — прыжок назад,

Но не грусти, закрой глаза и досчитай до десяти.

Как ты попал мне в душу?

Мне не понять.

Ту тишину нарушил, а что же я?

Город держу на мьюте...

Смотри в глаза.

Скажи ещё раз то, что я тебе нужна.

Когда вокруг горят огнём сны и города,

Страны, имена,

Я знаю мы своё возьмём, только ты и я,

Только ты и я.

Эта любовь всем вопреки, так сейчас нельзя,

Чти, запоминай,

Нас не пустят в рай,

Мы просто держимся за руки

До конца.

Так и знай.

Я — Хан Соло, из преисподней.

Давно привычен на губах соленый привкус крови.

Моих полуночных спичей уже никто не вспомнит,

Забыты имена, стёрты пароли.

А я как ром под огнём из колы и льда,

Уже прилично разбавлена.

Но мне хватает сполна.

С ментолом тонкие, вторые сутки без сна,

Мы к своей цели придём

Уже навсегда.

Не потерять не найти

На середине пути,

За шагом маленький шаг,

Чтоб на вершину взойти.

И оттуда откроется суть бытия,

Но страх пока что сильнее меня.

Когда вокруг горят огнём сны и города,

Страны, имена,

Я знаю мы своё возьмём, только ты и я,

Только ты и я.

Эта любовь всем вопреки, так сейчас нельзя,

Чти, запоминай,

Нас не пустят в рай,

Мы просто держимся за руки

До конца.

Так и знай.

Мы разбросаны по обочинам

Разных трасс, языки запрокинуты.

Коллективное одиночество

Нас встречает раскрытыми крыльями.

Ты и я, мы так крепко связаны,

Но не нитью, она нас не выдержит.

Обожженными держимся пальцами

И один другого не выпустит.

Когда вокруг горят огнём сны и города,

Страны, имена,

Я знаю мы своё возьмём, только ты и я,

Только ты и я.

Эта любовь всем вопреки, так сейчас нельзя,

Чти, запоминай,

Нас не пустят в рай,

Мы просто держимся за руки

До конца.

Так и знай.

Серце

Зі сталі та протягів,

Старі фільми, забуті сон.

Твої шрами наче леза, і далі що?

Моїм долоням начхати.

Це більше за слова.

Ми ховаємось у під'їздах,

За краєм прірви.

Воду – у вино, а ноти – у паузи,

Нас Бог пробачить.

На крок уперед - стрибок назад,

Але не сумуй, заплющи очі і дорахуй до десяти.

Як ти потрапив мені до душі?

Мені не збагнути.

Ту тишу порушив, а що я?

Місто тримаю на м'юті...

Дивись у вічі.

Скажи ще раз те, що я тобі потрібна.

Коли навколо горять вогнем сни та міста,

Країни, імена,

Я знаю ми своє візьмемо, тільки ти і я,

Тільки ти і я.

Це кохання всім всупереч, так зараз не можна,

Шануй, запам'ятай,

Нас не пустять до раю,

Ми просто тримаємось за руки

До кінця.

Так і знай.

Я Хан Соло, з пекла.

Давно звичний на губах солоний смак крові.

Моїх північних спічів уже ніхто не згадає,

Забуті імена, стерті паролі.

А я як ром під вогнем із коли та льоду,

Вже пристойно розбавлена.

Але мені вистачає сповна.

З ментолом тонка, друга доба без сну,

Ми до своєї мети прийдемо

Вже назавжди.

Не втратити не знайти

На середині шляху,

За кроком маленький крок

Щоб на вершину зійти.

І звідти відкриється суть буття,

Але страх поки що сильніший за мене.

Коли навколо горять вогнем сни та міста,

Країни, імена,

Я знаю ми своє візьмемо, тільки ти і я,

Тільки ти і я.

Це кохання всім всупереч, так зараз не можна,

Шануй, запам'ятай,

Нас не пустять до раю,

Ми просто тримаємось за руки

До кінця.

Так і знай.

Ми розкидані узбіччям

Різних трас, мови закинуті.

Колективна самота

Нас зустрічає розкритими крилами.

Ти і я, ми так міцно пов'язані,

Але не ниткою вона нас не витримає.

Обпаленими тримаємося пальцями

І один одного не випустить.

Коли навколо горять вогнем сни та міста,

Країни, імена,

Я знаю ми своє візьмемо, тільки ти і я,

Тільки ти і я.

Це кохання всім всупереч, так зараз не можна,

Шануй, запам'ятай,

Нас не пустять до раю,

Ми просто тримаємось за руки

До кінця.

Так і знай.