Requiem - AFC

«Qué tal si convivimos?»

nos dijimos yo y mi copa de vino

Pero nunca perdí el hilo de la vida he aprendido

A mi tío lo mató el alcohol, toda una familia en vilo

Miles de abrazos partidos, siempre te llevo conmigo

Tengo una llave pa las puertas del cielo tranquilo

Y vos también negrito amigo sabés que no me olvido

Te entendí la vida puede ser una mierda un castigo

Cuando no hallás un lugar, cuando sos incomprendido

Y la cabeza vuela fácil y la droga destroza

Nos drogan con pastillas, nos dopan con cualquier cosa

La tele, la radio, el trabajo, el horario, internet, el estrés

La puta que los parió déjenme vivir

Sólo quiero hacer lo que me hacer reír

En paz elegir el camino a seguir

Me quieren hacer perseguir

No hay caso persuadirme a sentir

Acaso que me voy a arrepentir

Me cago en su moral, en lo que puedan decir

El mundo está lleno de imbéciles, vine a maldecir

A hacer de la poesía flexible un látigo y repartir

Justicia para todos lados, porque de buenos ya somos nabos, atolondrados a

palos por la mano del amo

Callados bajo el yugo, desnudos es sado

Vos le llamás dinero yo le llamo

«dame más en los demás me cago»

Pensálo, mal o bien hablo claro

Y a cada década cada vez menos reparo

Por eso pago caro y lidio con reclamos

Estoy en medio de un fuego cruzado entre los egos

Amores y miedos, ares y eros

Personas que de mi vida desaparecieron

Jardines de recuerdos florecidos van a volver

A ser desiertos otra vez un «lo que podamos ser»…

¿Y quién no creyó que Cristo resucitó?

Si yo morí y me fuí de mí, lo tengo escrito

Y hoy me dedico a escribir cartas de amor a Nefertiti en sánscrito,

mientras transito por los campitos

De vuelta a mi ciudad veo mil escondites recónditos

Llenos de calma

Me complico al pedo, debo, fluir, acariciar el pampero

Apreciar en primavera crisantemos

Y se que en otoño puedo

Anestesiarme con cánticos catárticos, campos semánticos

Soy un romántico enloquecido, alienado por lo que fue

Por lo que ha sido, a veces tanto que me perjudica

Estoy convencido, pero se que todo está en mi mente

Así que inspiro, espiro, y aspiro a ser decidido como mínimo

Hacer las paces con el tímido

Un réquiem a esa guerra interna entre virtud y espíritu

La dirimo y con mi bilis bendigo el momento vivido

Sin dar cabida a recuerdos perdidos

O el sinsentido de mirar más allá de lo que vivo

Por eso pido y doy gracias a dios

Por el aire que respiro entre cada rima cada vez que rimo

No se, confío, yo se que es mío

Es lo que me crió y lo que me guió

A mí, a mi viejo o mi vieja, no es que sea bruja

Es pura fe, añeja humana brújula

Que empuja, puja y hace que el corazón cruja

Que ruge en momentos extremos y el pecho te estruja

— А як щодо того, щоб ми жили разом?

ми сказали один одному я і мій келих вина

Але я ніколи не втрачав нитку життя, якій навчився

Дядька вбив алкоголь, ціла родина в напрузі

Тисячі розірваних обіймів, я завжди ношу тебе з собою

Я маю ключ від дверей тихого неба

І ти теж, чорний друже, знаєш, що я не забуваю

Я вас зрозумів, життя може бути лайном, покаранням

Коли ти не знаходиш собі місця, коли тебе не розуміють

І головка легко летить і препарат знищує

Нас одурманюють таблетками, одурманюють чим завгодно

ТБ, радіо, робота, графік, інтернет, стрес

Повія, що їх породила, залишила мене жити

Я просто хочу робити те, що змушує мене сміятися

У спокої оберіть шлях, яким слідувати

вони хочуть змусити мене гнатися

Немає сенсу вмовляти мене відчувати

Чи буду я про це шкодувати?

Я сраю на їх мораль, на те, що вони можуть сказати

Світ повний дебілів, я прийшов лаятися

Зробити гнучку поезію батогом і поширювати

Справедливість для всіх сторін, бо ми вже добрі ріпи, безрозсудні на

палиці рукою майстра

Мовчить під ярмом, голий садо

Ви називаєте це грошима, я це називаю

"дай мені більше в інших, я сраю"

Подумайте, неправильно чи правильно, я говорю чітко

І з кожним десятиліттям все менше помічаю

Тому я дорого плачу і займаюся претензіями

Я в центрі перехресного вогню між его

кохання і страхи, арес і ерос

Люди, які зникли з мого життя

Повернуться сади квітучих спогадів

Знову бути пустелею, тим, чим ми можемо бути...

А хто не вірив, що Христос воскрес?

Якщо я помер і покинув мене, у мене це написано

І сьогодні я пишу любовні листи Нефертіті на санскриті,

поки полями ходжу

У своєму місті я бачу тисячу прихованих місць

повний спокою

Ускладнюю пукання, мушу, течу, песчу памперо

цінують навесні хризантеми

А я знаю, що восени зможу

Анестезуйте мене катартичними співами, семантичними полями

Я божевільний романтик, відчужений тим, що було

За те, що було, іноді так багато, що мені стає боляче

Я переконаний, але я знаю, що все це в моїй голові

Тож я вдихаю, видихаю і прагну принаймні бути рішучим

Помиріться з сором'язливими

Реквієм тій внутрішній війні між чеснотою та духом

Кажу це і своєю жовчю благословляю прожиту мить

Немає місця для втрачених спогадів

Або нісенітниця дивитися за межі того, чим я живу

Тому прошу і дякую Богу

За повітря, яким я дихаю між кожною римою кожного разу, коли я римую

Я не знаю, я вірю, я знаю, що це моє

Це те, що мене виховувало і керувало мною

Для мене, для мого старого чи моєї старої не те, що вона відьма

Це чиста віра, старий людський компас

Що штовхає, штовхає і серце щемить

Що реве в екстремальні моменти і здавлює в грудях