Unser beider Babylon - Adversus

Am Hügel stehend beim alten Baum

Schreit an mich der Wind, doch ich spüre ihn kaum

Wie die Zeit die mich streift, welche halte ich an

Denke an Damals so fest ich kann:

Das Nichts deiner Augen brannte schicksalsrot

Das Tagebuch schweigt und in mir schreit die Frage:

Wer war Schuld?

…Das Kind war längst schon Tod

Gut und Böse halten sich die Waage

Die Sonne starb in einem Meer von Blut

Am Tag als unser’n heil’gen Eid wir brachen

Kalter Regen spülte fort die Glut

Mein Leib krümmt sich, Oh Gott, ich möchte Schlafen!

Sag warum seh' ich die Sonne nicht

Wo ich ihres hellen Scheins gewiß?

Verlor am Ende ich mein Augenlicht

In deiner schwarzen Sonnenfinsternis?

Dein Gesicht erscheint im Spiegel tief

Tiefer noch die roten Schatten sind

Schattenspiel, im Rahmen… schief

Im Spiegelbild ich Dunkles find '

Vor mir schweigt ein Trümmerfeld

Sag ' an, was ist gescheh’n?

Unser beider Babylon

Glas im Wind und Stein im Sturm

Ragen hoch seit Jahren schon

Wo er einst stand, unser Turm

Winde, sprecht mir, Stürme, singt mir!

Dort oben auf dem Berg der Heiligkeit

Steht ein Altar, gemacht aus uns’ren Träumen

Durch unser Tun ward nun entweiht

Obwohl wir sprachen, niemals zu versäumen

Uns Treu' zu schenken bis zum jüngsten Tag

Halt zu sein in kalter Seelennacht

Doch Babylon lebt und stirbt mit einem Schlag

Von eig’ner Irrsinshand zu Fall gebracht

Sing' ein Lied, ein Lied aus jener Zeit

Zeit, in der wir beide uns geschenkt

Schweigendes Gesicht aus Dunkelheit

Dein Schweigen ist mit schwarzem Staub vermeng'

Sieh' mich schweigend an den Mauern steh’n

Tastend in den Fugen lese ich

Die Spuren, die ich dachte zu verweh’n

Welche immer noch beflüstern mich

Schutt und Asche mich umringt

Gemahnt an Zeiten fern

Unser beider Babylon

Glas im Wind und Stein im Sturm

Ragen hoch seit Jahren schon

Wo er einst stand, unser Turm

Flammen, flüstert!

Feuer, schreit!

Hier draußen in dem Land, wo Schatten droh’n

Jenseits den Grenzen aller Menschlichkeit

Schlugen wir uns, doch wem hilft das schon

Wenn für den Sieger doch nur Asche bleibt?

In Stahl getaucht, im Takt der Perfidie

Tanzten wir zu zweit den Todestanz

Der Geiger spielte hart und schnell wie nie

Sein Name ist Schmerz, sein Lied heißt Ignoranz

Dein Gesicht, welches mich so verdroß

Fang ich aus dem Wind mit Händen fast

In die Truhe mit dem großen Schloß

Zu dem doch immer noch kein Schlüssel paßt

Am Baum ich lehne, der so wundenalt

Lang schon tot sind all die Träume mir

Der Wind singt mir ein Lied vom Feuer, bald

Geh ich fort…

…Ruinen hinter mir

Стоїть біля старого дерева на пагорбі

Вітер кричить на мене, але я його майже не відчуваю

Як час, який мене чіпляє, який я зупиняю

Думайте про тоді якомога твердіше:

Ніщо твоїх очей горіло від долею

Щоденник мовчить, а в мені кричить питання:

Хто був винен?

...Дитина була вже мертва

Хороше і погане збалансовані

Сонце померло в морі крові

Того дня, коли ми порушили нашу святу клятву

Холодний дощ змив вугілля

Моє тіло корчиться, о боже, я хочу спати!

Скажи мені, чому я не бачу сонця

Де я впевнений у їхньому яскравому світлі?

Зрештою я втратив зір

У твоєму чорному затемненні?

Ваше обличчя з'являється глибоко в дзеркалі

Ще глибше червоні тіні

Гра тіней, в кадрі... косо

У відображенні я знаходжу темряву

Переді мною мовчить поле завалів

Скажіть, що сталося?

Вавилон нас обох

Скло на вітрі і камінь у шторм

Високий роками

Там, де колись стояла наша вежа

Вітри, розмовляйте зі мною, бурі, співайте мені!

Там, на горі святості

Є вівтар з наших мрій

Через наші дії тепер був профанований

Хоча ми розмовляли, ніколи не пропускати

Вірний нам до останнього дня

Спинитися в холодну душу ніч

Але Вавилон живе і вмирає одним махом

Змушений впасти моєю божевільною рукою

Заспівай пісню, пісню того часу

Час, в якому ми обидва подарували один одному

Мовчазне обличчя з темряви

Твоє мовчання змішане з чорним пилом

Бачиш, як я мовчки стою біля стін

Я читав намацуючи в фугах

Сліди, які я думав стерти

Які досі мені шепочуться

Щебінь і попіл оточують мене

Нагадує часи далекі

Вавилон нас обох

Скло на вітрі і камінь у шторм

Високий роками

Там, де колись стояла наша вежа

Полум'я, шепоче!

вогонь, крик!

Тут, у землі, де загрожують тіні

Поза межами всього людства

Ми билися, але кого це хвилює?

А якщо для переможця залишиться лише попіл?

Занурений у сталь, в такт віроломству

Ми разом танцювали танець смерті

Скрипаль грав міцніше і швидше, ніж будь-коли

Його ім'я - біль, його пісня - невігластво

Твоє обличчя, яке мене так дратувало

Я майже руками ловлю від вітру

У скриню з великим замком

Який досі не підходить до ключа

Я притуляюся до такого старого дерева

Всі мої мрії давно мертві для мене

Вітер співає мені пісню вогню, скоро

Я іду...

...руїни позаду