Dies ist offensichtlich - Adversus

Wenn nur so hilflos ein Schweigen nicht wär

Wenn all die Angst fänd' ein wenig Gehör

Wär' unser Starrsinn nicht ewiglich

Dies ist offensichtlich

Wenn du nur suchtest die Antwort in mir

Wenn ich nur fänd' all die Fragen bei dir

Hätt unser Streben den Weg für sich

Dies ist offensichtlich

Seltsam… die Balance am Abgrund deines Mundes

Wie die Ruhe, so der Sturm

Gefroren, hinter Glas ruht die Zeit

In trauriger Beliebigkeit

Was nun?

Siehst du den Silbermond, der bleicher noch als dein Gesicht

Und wenn er noch mehr Narben hätt, dann könnt er fast mein Herz sein

Hörst du die Stille dieser Straße klingt wie unser Schweigen

Kann denn Reden Sünde sein?

Dreh dich um, sag doch was!

Mir nah zu treten scheust du dich.

Ach, Rücksicht ist ein hohes Gut

Wenn sie denn nur ernst gemeint und nicht der Faulheit Alibi

Hörst du sie rascheln, die Skelette unsrer Phrasen?

Klipp-Klapp, Klipp-Klapp, Die Mühle mahlt das Mutterkorn

Immer nur sich selbst bewundern, nie den Weg der Fragen gehn

Nie des Fremden Selbst erkunden, all das macht mich krank

Doch mehr noch krankt die Welt, scheint mir, am Schund eurer Beliebigkeit

Als Platon in die Höhle stieg, ließ er die Unschuld draußen

Du, das ist ferne Flamme, Täuschung hinter Dorngeflecht

Ich, das ist Suche, Regung, tastendes Gewicht

Wir, das ist freier Fall, aneinander schnell vorbei

Jeder in den eignen Abgrund, halte mich fest

Wenn Reden Silber, Schweigen Gold ist, dann ist Schreien nichts als Staub

Doch für den Schrei, der uns erlöst, da gäb ich alles Gold der Welt

Doch sind wir nichts als Bäume die verstreut auf weitem Feld, getrennt

Sich nur berühren, wenn der kalte Wind durch ihre Äste streicht

Ratet, wie lang, überleget, wie oft

Ich an euren Lippen hing und auf ein Wort gewartet

Ein Wort, welches endlich mehr als nur die Summe seiner Silben

Mehr als nur ein weisses Rauschen, tief im dumpfen Lärm der Zeit

Wenn nur so hilflos ein Schweigen nicht wär

Wenn all die Angst fänd' ein wenig Gehör

Wär' unser Starrsinn nicht ewiglich

Dies ist offensichtlich

Im kalten Labyrinth uns durch den Stein gehört

Gegen die Wand geworfen, die nicht ein Wort durchdrang

Drang nach Katharsis, rastlos die Ratte im Käfig

Käfigliebe… Wo ist der Ariadnefaden

Sag, wie kann es sein, dass nie und nimmermehr

Des Menschen Unterlass den Sumpf des Schweigens flieht

Versumpft und ertrunken, gefangen, versunken

Getäuscht und gelogen, die Chancen vertan und verflogen

Wenn nur so hilflos ein Schweigen nicht wär

Wenn all die Angst fänd' ein wenig Gehör

Wär' unser Starrsinn nicht ewiglich

Dies ist offensichtlich

Якби тільки тиша не була такою безпорадною

Якби весь страх знайшов трохи слуху

Хіба наша впертість не була вічною

Це очевидно

Якби ти тільки в мені шукав відповідь

Якби я міг знайти у вас усі запитання

Мав би наше прагнення шлях для себе

Це очевидно

Дивно... рівновага в безодні твого рота

Як затишшя, така і буря

Застиглий, час ще за склом

У сумній випадковості

Що тепер?

Бачиш срібний місяць, блідіший за твоє обличчя

І якби він мав ще шрами, він міг би стати моїм серцем

Ти чуєш, як тиша цієї вулиці звучить як наша тиша

Чи може розмова бути гріхом?

Повернись, скажи щось!

Ти боїшся підійти до мене.

О, повага — це велике добро

Якби вони це мали на увазі серйозно, а не алібі для ліні

Чуєш, як вони шелестять, скелети наших фраз?

Кліп-хлоп, кліп-клап, Млин оману меле

Завжди захоплюйтеся собою, ніколи не ставайте на шлях запитань

Ніколи не досліджуй чужого, все, від чого мене нудить

Але світ ще більше страждає, мені здається, від сміття вашого свавілля

Коли Платон увійшов до печери, він залишив невинність назовні

Ти, що далеке полум'я, обман за тернами

Я, тобто пошук, рух, намацування ваги

Ми, ось вільне падіння, швидко мимо один одного

Кожен у своїй прірві, тримай мене міцно

Якщо мова — срібло, а мовчання — золото, то крик — не що інше, як порох

Але за крик, що спокутує нас, я віддав би все золото світу

Але ми не що інше, як дерева, розкидані по широкому полі, окремо

Торкніться тільки тоді, коли холодний вітер дме крізь їхні гілки

Вгадайте, як довго, вгадайте, як часто

Я тримався на кожному твоєму слові, чекав слова

Слово, яке, нарешті, більше, ніж просто сума його складів

Більше, ніж просто білий шум, глибоко в глухому шумі часу

Якби тільки тиша не була такою безпорадною

Якби весь страх знайшов трохи слуху

Хіба наша впертість не була вічною

Це очевидно

Почули нас крізь камінь у холодному лабіринті

Кинули до стіни, щоб не пройшло жодне слово

Відчайдушний катарсис, неспокійний щур у клітці

Кліткова любов... Де нитка Аріадни

Скажи, як може бути, що ніколи, ніколи

Упущення людини тікає з болота тиші

Болото втопило і втопило, потрапило в пастку, потонуло

Обдурений і збреханий, шанси втрачені і пропали

Якби тільки тиша не була такою безпорадною

Якби весь страх знайшов трохи слуху

Хіба наша впертість не була вічною

Це очевидно