Brüder - Adversus

Der Tag war klar

Und seltsam schien

Die Luft hell durchhaucht, sonderbar

Kroch Wärme in sein Herz

Sieh, dort ging er hin

Auf seinem Wege und nie

War ferner ihm der Schmerz

Doch bald, mit einem Mal

Da war’n Schädel mit Augen so kalt

Und Fäuste in der Luft

Ein Mann in jungen Jahren, der

Beseelt von Kunst und guter Tat

Sich beugen musste der Gewalt

Er floh und endlich kam

Er dorthin wo sein Herz ward so froh

Und erdenschwarz der Duft

Floh fassungslos vor all dem Wüten

Unserer korrumpierten Zeit

Sein einzig Fehler war das Denken

Durch hunderte von Jahren

Geschieden sind wir Brüder

Trennt uns auch der Zeiten Abgrund

Sehen wir uns wieder

In Waldes Bann der Kirche Turm

Ruhte im silbernen Licht

Als er kam an der Gräber Ruh

Wollte doch nur fühlen mit denn

Sinnen seiner Phantasie und

Forschen nach der Zeiten Bahn

Hinter ihm die Amsel schrie

Und als er sich umwandte, wolkte

Die schwarze Wand aus Vogelleibern

Plötzlich tat sich auf der Mund der

Zeit und fraß ihn fort in einem

Strudel ohne Halt, ohne Halt

Rauch ward um ihn rum

Und als keine Feder mehr fiel

Brannte lichterloh die Kirche

Fand sich wieder, eingezwängt von

Toten Leibern, Feuer und Metall

In den Kriegen alter Zeiten

Durch das Meer der Zeit gereicht

Reckt sich die Hand, die deine greift

Er taumelte durch schwelend Brände

Ein Schlachtfeld, brach, ringsum ihn her

Visionengleich der Zeit entstiegen

Schien kein lebend Wesen auf dem Plan

Doch da fand er einen, der das

Schlachtgetümmel überlebt und

Als er ihm ins Auge blickt

Schaut er in sein eigen Antlitz

Mit Schwert und Schild von Häschern nun

Gejagt flohen sie beide bald dahin

Im Schicksal fest vereint und

Als die Rettung ward alsbald

Besiegelt gab der Krieger ihm

Zum Abschied den Knauf seines Schwertes

So kam er zu dem Ort, an dem die

Fäuste zu mehren die Scham

Mit feigen Worten ihn erwartet

Wohl behalten aufgewacht in

Unsrer Zeit und tief berührt des

Fernen Bruders Stärke er nun

Ein Strahl aus gleisend Mut

Durchbohrte sein Herz ohne Wahl

Und so zerschlug er sie im Grimm

Fühlte immerfort und hört: seit

Jenem Tag ward er ein andrer

Und in seiner Hand ruht das Metall…

Durch das Meer der Zeit beschenkt

Des Schicksals Pfad zu dir gelenkt

Durch hunderte von Jahren

Geschieden sind wir Brüder

Trennt uns auch der Zeiten Abgrund

Sehen wir uns wieder?

Durch Hunderte von Jahren

Geschieden sind wir Brüder

Einmal war das Tor uns weit

Sehen uns nie wieder…

День був ясний

І здавалося дивним

Повітря дихає легким, дивним

Тепло закралося в його серце

Бачиш, ось він пішов

На своєму шляху і ніколи

Був також його біль

Але незабаром, раптом

Там був череп із такими холодними очима

І кулаки в повітрі

Молодий чоловік, який

Натхненний мистецтвом і добрими справами

Довелося вклонитися насильству

Він втік і нарешті прийшов

Він там, де його серце так раділо

І запах земляно-чорний

Утік, приголомшений всією люттю

Наш зіпсований час

Єдиною його помилкою було мислення

Через сотні років

Ми розлучені брати

Безодня часу розділяє і нас

Ми ще зустрінемося

У лісовому чарі церковної вежі

Спочивав у срібному світлі

Коли він прийшов до гробниць Ру

Просто хотів поспівчувати

почуття його уяви і

Досліджуючи часи Bahn

За ним заплакав дрозд

А коли він обернувся, було хмарно

Чорна стіна пташиних туш

Раптом рот відкрився

раз і з'їла його за один раз

Вихор без зупинки, без зупинки

Навколо нього піднявся дим

А коли вже не падало пір’я

Загорілася церква

Знайшов себе обшитим

трупи, вогонь і метал

У старих війнах

Пройшов через море часу

Рука, яка схопила твою, простягається

Він хитався крізь тліючі багаття

Навколо нього спалахнуло поле битви

Піднімаються, як видіння поза часом

На плані не було жодної живої істоти

Але потім він знайшов того, хто це зробив

пережив бійку і

Як він дивиться йому в очі

Чи дивиться він собі в обличчя?

З мечем і щитом розбійників зараз

Після полювання вони обидва незабаром втекли туди

Міцно поєднані в долі і

Коли спасіння прийшло відразу

Печатку воїн дав йому

На прощання навершя його меча

Так він прийшов туди, де с

Кулаки збільшують сором

Очікував його боягузливими словами

Ну, не прокидайся

Наш час і глибоко зворушений

Сила далекого брата тепер

Промінь блискучої мужності

Пронизав його серце без вибору

І так він розбив їх у гніві

Постійно відчувати і чути: з

Того дня він став іншим

А в його руці лежить метал...

Подарований морем часу

Шлях долі спрямований до вас

Через сотні років

Ми розлучені брати

Безодня часу розділяє і нас

Ми ще зустрінемося?

Через сотні років

Ми розлучені брати

Колись ворота були далеко від нас

ніколи більше не побачиш нас...