Ковыляй потихонечку - Адреналин

Ранним солнечным утречком

Провожала она

Своего ненаглядного,

Своего паренька:

"Ты служи, ненаглядный мой,

Обо мне не тужи,

Если что-то случится вдруг,

Обо всём напиши."

Не проходит и годика,

Парень весточку шлёт:

"Перебило мне ноженьки

Обожгло всё лицо,

Коли любишь по-прежнему

И горит огонёк,

Приезжай забери меня," -

Пишет ей паренёк.

"Коли любишь по-прежнему

И горит огонёк,

Приезжай забери меня," -

Пишет ей паренёк.

Но ответила девушка,

Что любви больше нет,

Что любовь уж потеряна,

Вот такой был ответ:

"Ковыляй потихонечку,

А меня ты забудь.

Зарастут твои ноженьки,

Проживёшь как-нибудь.

Ковыляй потихонечку,

А меня ты забудь.

Зарастут твои ноженьки,

Проживёшь как-нибудь."

Ранним солнечным утречком

Возвращался домой

Скорым дембельским поездом

Паренёк молодой.

С голубыми погонами,

С сигаретой в зубах,

Шёл походкою бодрою

На обеих ногах.

С голубыми погонами,

С сигаретой в зубах,

Шёл походкою бодрою

На обеих ногах.

И с улыбкой и радостью

Парня встретила мать

Прибежала та девушка

И хотела обнять:

"Расскажи, ненаглядный мой,

Сколько бед повидал."

А солдат оттолкнул её

И тихонько сказал:

"Ковыляй потихонечку,

А меня ты забудь.

Заросли мои ноженьки,

Проживу как-нибудь...

Ковыляй потихонечку

А меня ты забудь

Заросли мои ноженьки

Проживу как-нибудь...

Проживу как-нибудь..."

Раннім сонячним ранком

Проводила вона

Свого ненаглядного,

Свого хлопця:

"Ти служи, любий мій,

Про мене не тужи,

Якщо щось трапиться раптом,

Про все напиши.

Не минає і ріки,

Хлопець звістку шле:

"Перебило мені ножі

Обпалило все обличчя,

Коли любиш, як і раніше

І горить вогник,

Приїжджай забери мене," -

Пише їй хлопчина.

"Коли любиш як і раніше

І горить вогник,

Приїжджай забери мене," -

Пише їй хлопчина.

Але відповіла дівчина,

Що кохання більше немає,

Що кохання вже втрачене,

Ось така була відповідь:

"Ковили потихеньку,

А мене ти забудь.

Заростуть твої ножі,

Проживеш якось.

Ковили потихеньку,

А мене ти забудь.

Заростуть твої ножі,

Проживеш якось."

Раннім сонячним ранком

Повертався додому

швидким дембельським поїздом

Хлопчина молодий.

З блакитними погонами,

З сигаретою в зубах,

Ішов ходою бадьорою

На обох ногах.

З блакитними погонами,

З сигаретою в зубах,

Ішов ходою бадьорою

На обох ногах.

І з усмішкою та радістю

Хлопця зустріла матір

Прибігла та дівчина

І хотіла обійняти:

"Розкажи, любий мій,

Скільки бід побачив.

А солдат відштовхнув її

І тихенько сказав:

"Ковили потихеньку,

А мене ти забудь.

Зарості мої ножі,

Проживу якось...

Ковили потихеньку

А мене ти забудь

Зарості мої ножі

Проживу якось...

Проживу якось..."