MediaRes -

Sei quem sou mas contigo aqui

Partilho cenas que nunca soube de mim

Viagem ao centro do meu universo

É processo reverso e em cada verso fictício, há algo real

Uso metáforas?

ya!

Agora que ‘tas a par

Basta ligar basta parar para pensar

Descansar e voltar a correr

Farto de fingir farto de esconder

Farto de fugir da verdade

Bem vindo a realidade

Na qual estou focado eu ‘tou perdido

Por vezes me sinto sozinho

Então pego no copo de vinho

Por dentro eu estou tão vazio

No fundo só oiço som do vizinho

Som do vinil, som do ruido

Silencio é o que mais me inspira

Nessa corrida em média rés

Andei tanto na vida que nem sinto os pés

De lés a lés, mas o meu barco tu notas a leguas

Aqui para mim, rimas são penas perpétuas

Passo horas a olhar p' teto

Não sei quanto mais eu aguento assim

Pensamento vazio, cabeça no ar

Puxo do sentimento, como quem puxa da gun

Tiro tudo cá de dentro, como cigarro do maço

Tu não sabes o preço que pago, pelo sorriso que esboço

(Aqui só resolve — corda ao pescoço)

Acordo no fundo do poço, eu ja não posso

Saio da festa morto, mas vivo do meu funeral

Tou bem ou tou mal — não importa

Cabeça à volta

Nostalgia aperta preguiça não larga

Folha e tinta não falta

Cada segunda começa do zero

Ou começa do meio

Ou não começa de todo

Eu procurava algo novo

Mas acabei por voltar ao mesmo

Tu querias saber algo novo

Mas acabaste por saber o mesmo

Eu estou tão farto, exausto, cansado

Do que se tem passado

Quer do presente, quer do passado

Às vezes quero voltar lá

Só por um bocado até aquele tempo

Onde tudo não era tão complicado

Onde não havia tanto fumo de tabaco

E o mundo não era tão opaco

Agora volto ao meu teto branco

Apago tudo e afundo-me no meu mundo

Escrevo no escuro

É um conto em Media res

Que começa em dez

Tem cabeça mas falta-lhe os pés

Tu queres saber o final

No final eu vou dançar no caixão

Я знаю, хто я, але з тобою тут

Я ділюся сценами, про які я ніколи не знав

Подорож до центру мого всесвіту

Це зворотній процес, і в кожному вигаданому вірші є щось справжнє

Чи використовую я метафори?

так!

Тепер ви в курсі

Просто подзвони, просто зупинись, щоб подумати

Відпочинь і знову біжи

Набридло прикидатися Набридло ховатися

Втомилася тікати від правди

Ласкаво просимо в реальність

Те, на чому я зосереджений, я втрачаю

Іноді я відчуваю себе самотнім

Тому я беру келих вина

Всередині я такий порожній

На задньому плані чую лише звук сусіда

Вініловий звук, шумовий звук

Найбільше мене надихає тиша

У цій гонці в середній рез

Я стільки пройшов у житті, що навіть ніг не відчуваю

З одного кінця в інший, але на моєму човні ви помітите ліги

Тут для мене рими – це вироки життя

Я проводжу години, дивлячись на стелю

Я не знаю, скільки ще я можу витримати так

Порожнє мислення, голова в повітрі

Я смикаю від відчуття, ніби хтось тягне з пістолета

Беру все зсередини, як сигарету з пачки

Ти не знаєш, яку ціну я плачу за посмішку, яку я малюю

(Тут вирішує тільки — мотузка на шию)

Я прокидаюся на дні, я не можу

Я залишаю партію мертвою, але живу своїм похороном

Я добре чи погано — не має значення

голова навколо

Ностальгія тисне, лінь не відпускає

Паперу та чорнила не бракує

Кожна секунда починається з нуля

Або почати з середини

Або взагалі не запускається

Я шукав щось нове

Але зрештою я повернувся до того ж

Ви хотіли дізнатися щось нове

Але зрештою ви дізналися те саме

Я такий ситий, виснажений, втомлений

Що відбувається

Чи з сьогодення, чи з минулого

Іноді хочеться туди повернутися

Лише на час до того часу

Де все було не так складно

Де не було стільки тютюнового диму

І світ не був таким безпросвітним

Тепер я повертаюся до своєї білої стелі

Я стираю все і поринаю в свій світ

Я пишу в темряві

Це розповідь у медійному форматі

Це починається через десять

У нього є голова, але немає ніг

Ви хочете знати кінець

Наприкінці буду танцювати на труні