Sometimes I Doubt Your Commitment to Sparkle Motion -

He knew that something wasn’t right, from the moment that he walked in.

Saw the knife from the kitchen, left a hole in the counter.

He saw the wooden picture frame that sits on the end stand near the couch,

had somehow fallen, had somehow broken the glass.

He saw the words that he had written on the back in black ink of how much he

loved her, of how he would never let her go.

And he never let her go.

If you love her, you must let her go.

As he walked through the hallway, through the pictures of his wedding day,

he thought back to those days and how she took his love away.

He thought of how he tried to find the words to form a sentence a thousand

times to describe what he’d done, to right all his wrongs, but it felt so wrong.

Funny how these things just sorta happen with no intention, like if we can’t

learn to trust ourselves, how will we ever learn to trust someone else.

And down the hall he heard a subtle voice crying, as he cautiously walked

through what looked to be a crime scene.

Past, what would of been his child’s room, he’s second to none when it comes to

killing his dreams of having a son.

Unaware of his detriment, he knew his cause would have an effect.

But never thought it would be of this magnitude, that he was walking through

the effect, of her feeling so used, that she had planned to build a noose for

two.

At the end he saw his bedroom door cracked, scared of what he’d find,

of what would be behind that door, a creak when he opens it, and steps onto a

trashed carpet floor lining the doorway.

He saw the bed trashed, push against the wall.

He saw the bed sheets ripped and on the floor.

He saw the wedding ring the he had slid on her finger on her wedding day all

alone on the dresser, next to the ultrasound of their baby boy, incased in

light blue, with words written in pinkish red, we will always love you.

And from the corner of his eyes, a black shadowy figure moves across the wall.

He turns his attention to his wife, standing off in the light of the bathroom.

Makeup smeared, clothes trashed, vacant stare, broken smile, crooked gun.

She said «oh, look what you’ve done.

You’ve thrown this whole family aside for nothing more than half used candles

and a bottle of fucking wine.

And if I had it my way, you’d suffer just as much as me.

But since I can’t pull out your fucking heart, I’ll watch you slowly fucking

bleed.

Is she everything you dreamt of?

Is she everything you wanted?

Does she scream out your name?

Do you enjoy every moment?

And what do you think of when you lay down at night?

Do you think of your baby boy, or do you think of all your lies?

How dare you try to justify your actions.

How dare you look me in the eyes.

Every I love you like you stabbed me in the back, and every time you touched me

like a noose around my neck.

Every kiss goodnight like a slit on my wrist.

And Oh my God, I just have to end this, end this, end this.

Він знав, що щось не так, з того моменту, як увійшов.

Побачив ніж з кухні, залишив дірку в стілці.

Він побачив дерев’яну фоторамку, яка стоїть на кінцевій підставці біля дивана,

якось впав, якось розбив скло.

Він побачив слова, які написав на звороті чорним чорнилом скільки він

любив її, як він ніколи не відпустив би її.

І він ніколи її не відпускав.

Якщо ти любиш її, ти повинен відпустити її.

Коли він пройшов коридором, переглядаючи фотографії дня свого весілля,

він згадав ті дні і те, як вона забрала його кохання.

Він думав про те, як намагався знайти слова, щоб скласти тисячу речень

разів, щоб описати, що він зробив, щоб виправити всі свої помилки, але це здавалося таким неправильним.

Дивно, що ці речі відбуваються просто без навмису, ніби ми не можемо

навчимося довіряти собі, як ми колись навчимося довіряти комусь іншому.

І в коридорі він почув тихий плач, коли він обережно йшов

через те, що виглядало як місце злочину.

У минулому, якою була б кімната його дитини, він не має собі рівних, коли справа доходить до

вбиваючи його мрії мати сина.

Не підозрюючи про свою шкоду, він знав, що його справа матиме наслідки.

Але ніколи не думав, що це буде такого масштабу, через що він проходить

ефект, коли вона відчувала себе настільки використаною, що вона планувала створити петлю

два.

Наприкінці він побачив тріснуті двері своєї спальні, злякавшись того, що він знайде,

того, що було б за цими дверима, скрип, коли він відчиняє їх і наступає на

сміттям килим підлоги вистилання дверного отвору.

Він побачив розбите ліжко, притиснуте до стіни.

Він побачив розірвані простирадла та на підлозі.

Він побачив обручку, яку він надів на її палець у день її весілля

самотні на комоді, поруч із ультразвуком їхнього хлопчика, вставленого всередину

світло-блакитний, зі словами, написаними рожево-червоним, ми завжди будемо любити тебе.

І куточком його очей по стіні рухається чорна темна фігура.

Він звертає увагу на свою дружину, яка стоїть у світлі ванної.

Змазаний макіяж, викинутий одяг, порожній погляд, зламана усмішка, кривий пістолет.

Вона сказала: «О, подивіться, що ви зробили.

Ви відкинули всю цю родину лише заради половини використаних свічок

і пляшка довбаного вина.

І якби у мене було все по-своєму, ти постраждав би так само, як і я.

Але оскільки я не можу вирвати твоє довбане серце, я буду дивитися, як ти повільно трахаєшся

кровоточити.

Вона все, про що ти мріяв?

Вона все, що ти хотів?

Вона кричить твоє ім'я?

Ви насолоджуєтеся кожною миттю?

А про що ви думаєте, коли лягаєте вночі?

Ти думаєш про свого хлопчика чи ти думаєш про всю свою брехню?

Як ви смієте намагатися виправдовувати свої дії.

Як ти смієш дивитися мені в очі.

Кожен раз, коли я люблю тебе, як ти вдарив мене ножем у спину, і кожен раз, коли ти торкався мене

як петля на моїй шиї.

Кожен поцілунок на добраніч, як щілина на зап’ясті.

І о мій Боже, мені просто потрібно покінчити з цим, покінчити з цим, покінчити з цим.