Delancey Street 1993 - Human Drama

The lights go down on Delancey street

Rain wet pavement beneath our feet

Our muted steps are the only sound

That we hear for miles

I try to read your thoughts

I’ve been wrong before, it came at a cost

You see I drank that poison willingly

I think I’ll drink again

And maybe I can save us both

Or at least a single day

I could just leave it up to chance

But I can never

I can never walk away

We are tethered to an unstable string

Perhaps by stars aligned, or earthly things

Destined for an eternity

And a moment from collapse

I call your name hoping you’ll hear somehow

Hope shades loneliness but just for now

I know you’re near, and I know your gone

And I’ve known it all along…

But maybe I can save us both

Or at least a single day

I could just leave it up to chance

But I can never

I can never walk away

Silence tears a hole

In a heart yet broken

Stillness touch is cold

In anticipation of it over now

And the pieces that will forever circle out of reach

Little promises you can never catch

But you can almost hear them laughing

I sit cold on a stranger’s steps

On Venice or Adams, I can only guess

I spend my thoughts looking for my home

Trying again to make it real

The sun will rise soon on you and St. Marks Pl

And over initials carved in central park

The length we both go to justify

A continent away

На вулиці Делансі вимикають світло

Мокрий дощем тротуар під ногами

Наші глухі кроки - єдиний звук

Що ми чуємо за милі

Я намагаюся читати ваші думки

Я помилявся раніше, це було ціною

Бачите, я випив цю отруту охоче

Думаю, я знову вип’ю

І, можливо, я зможу врятувати нас обох

Або принаймні один день

Я міг би залишити це на волю випадку

Але я ніколи не зможу

Я ніколи не зможу піти

Ми прив’язані до нестабільного рядка

Можливо, зорями, або земними речами

Призначена вічність

І момент від колапсу

Я називаю твоє ім’я, сподіваючись, що ти якось почуєш

Надія затьмарює самотність, але поки що

Я знаю, що ти поруч, і я знаю, що ти пішов

І я знав це весь час…

Але, можливо, я зможу врятувати нас обох

Або принаймні один день

Я міг би залишити це на волю випадку

Але я ніколи не зможу

Я ніколи не зможу піти

Тиша прориває діру

У розбитому серці

Спокійний дотик холодний

В очікуванні це зараз

І частини, які вічно кружлятимуть поза досяжністю

Маленькі обіцянки, які ви ніколи не встигнете

Але ви майже чуєте, як вони сміються

Я сиджу холодно на сходах незнайомця

Про Венецію чи Адамса, я можу лише здогадуватися

Я витрачаю свої думки на пошуки свого дому

Знову намагаюся зробити це реальним

Скоро сонце зійде на вас і на пл. Святого Марка

І над ініціалами, вирізаними в центральному парку

Довжина, яку ми обидва намагаємося виправдати

Через континент