Reflections in a Crystal Wind - Mimi & Richard Fariña

If there’s a way to say I’m sorry

Perhaps I’ll stay another evening beside your door

And watch the moon rise inside your window

Where jewels are falling, and flowers weeping, and strangers laughing

Because you’re grieving that I have gone.

And if I don’t know why I’m going

Perhaps I’ll wait beside the pathway where no-one's coming

And count the questions I turned away from, or closed my eyes to

Or had no time for, or passed right over

Because the answers would shame my pride.

I’ve heard them say the word forever

But I don’t know if words have meaning when they are promised

In fear of losing what can’t be borrowed

Or lent in blindness, or blessed by pageantry, or sold by preachers

While you’re still walking your separate way.

Sometimes we bind ourselves together

And seldom know the harm in binding the only feeling that cries for freedom

And needs unfolding and understanding

And time for holding a simple mirror

With one reflection to call your own.

If there’s an end to all our dreaming

Perhaps I’ll go while you’re still standing beside your door

And I’ll remember your hands encircling a bowl of moonstones

A lamp of childhood, a robe of roses

Because your sorrows were still unborn.

Якщо є способ вибачити

Можливо, я залишусь ще на вечір біля твоїх дверей

І дивіться, як сходить місяць у вашому вікні

Де падають коштовності, і плачуть квіти, і сміються чужі люди

Тому що ти сумуєш, що я пішов.

І якщо я не знаю, чому я йду

Можливо, я зачекаю біля шляху, де ніхто не йде

І порахуйте запитання, від яких я відвернувся чи заплющив очі

Або не мав часу, або пройшов

Тому що відповіді присоромлять мою гордість.

Я чув, як вони вимовляли це слово назавжди

Але я не знаю, чи мають слова значення, коли їх обіцяють

У страху втратити те, що не можна позичити

Або позичені в сліпоти, або благословенні розгулянням, або продані проповідниками

Поки ви все ще йдете своїм шляхом.

Іноді ми з’єднуємо себе разом

І рідко знають шкоду, пов’язану з єдиним почуттям, яке волає про свободу

І потребує розкриття та розуміння

І час тримати просте дзеркало

З одним відображенням назвіть своє.

Якщо настане кінець усім нашим мріям

Можливо, я піду, поки ти все ще стоїш біля своїх дверей

І я пам’ятатиму, як твої руки обвивали чашу з місячним камінням

Світильник дитинства, одяг із троянд

Бо твої печалі були ще ненародженими.