Brandenburgisches Konzert Nr 1 in F Major, BWV1046: II. - Philharmonia Slavonica, Karel Brazda, Johann Sebastian Bach

РУСЬ БЕСПРИЮТНАЯ

Товарищи, сегодня в горе я,

Проснулась боль

В угасшем скандалисте!

Мне вспомнилась

Печальная история —

История об Оливере Твисте.

Мы все по-разному

Судьбой своей оплаканы.

Кто крепость знал,

Кому Сибирь знакома.

Знать, потому теперь

Попы и дьяконы

О здравьи молятся

Всех членов Совнаркома.

И потому крестьянин

С водки штофа,

Рассказывая сродникам своим,

Глядит на Маркса,

Как на Саваофа,

Пуская Ленину

В глаза табачный дым.

Ирония судьбы!

Мы все остро́щены.

Над старым твердо

Вставлен крепкий кол.

Но все ж у нас

Монашеские общины

С «аминем» ставят

Каждый протокол.

И говорят,

Забыв о днях опасных:

«Уж как мы их…

Не в пух, а прямо в прах…

Пятнадцать штук я сам

Зарезал красных,

Да столько ж каждый,

Всякий наш монах».

Россия-мать!

Прости меня,

Прости!

Но эту дикость, подлую и злую,

Я на своем недлительном пути

Не приголублю

И не поцелую.

У них жилища есть,

У них есть хлеб,

Они с молитвами

И благостны и сыты.

Но есть на этой

Горестной земле,

Что всеми добрыми

И злыми позабыты.

Мальчишки лет семи-восьми

Снуют средь штатов без призора,

Бестелыми корявыми костьми

Они нам знак

Тяжелого укора.

Товарищи, сегодня в горе я,

Проснулась боль в угасшем скандалисте.

Мне вспомнилась

Печальная история —

История об Оливере Твисте.

Я тоже рос

Несчастный и худой,

Средь жидких,

Тягостных рассветов.

Но если б встали все

Мальчишки чередой,

То были б тысячи

Прекраснейших поэтов.

В них Пушкин,

Лермонтов,

Кольцов,

И наш Некрасов в них,

В них я,

В них даже Троцкий,

Ленин и Бухарин.

Не потому ль мой грустью

Веет стих,

Глядя на их Невымытые хари.

Я знаю будущее…

Это их…

Их календарь…

И вся земная слава.

Не потому ль Мой горький, буйный стих

Для всех других —

Как смертная отрава.

Я только им пою,

Ночующим в котлах,

Пою для них,

Кто спит порой в сортире.

О, пусть они

Хотя б прочтут в стихах,

Что есть за них

Обиженные в мире.

РУСЬ БЕЗПРИЄМНА

Товариші, сьогодні в горі я,

Прокинувся біль

У згаслому скандалісту!

Мені згадалося

Сумна історія -

Історія про Олівера Твіста.

Ми все по-різному

Долею своєї оплаки.

Хто фортецю знав,

Кому Сибір знайомий.

Знати, тому тепер

Попи та диякони

Про здоров'я моляться

Усіх членів Раднаркому.

І потому селянин

З горілки штофу,

Розповідаючи своїм родичам,

Дивиться на Маркса,

Як на Саваофа,

Пуська Леніну

В очі тютюновий дим.

Іронія долі!

Ми всі загострені.

Над старим твердо

Вставлений міцний кільк.

Але все ж у нас

Чернечі громади

З «амінем» ставлять

Кожен протокол.

І говорять,

Забувши про дні небезпечні:

«Вже як ми їх…

Не в пух, а прямо в прах…

П'ятнадцять штук я сам

Зарізав червоних,

Так стільки кожен,

Кожен наш чернець».

Росія-мати!

Прости мене,

Пробач!

Але цю дикість, підлу і злу,

Я на своєму нетривалому шляху

Не приголублю

І не поцілую.

У них житла є,

У них є хліб,

Вони з молитвами

І блаженні та ситі.

Але є на цій

Сумній землі,

Що всіма добрими

І злими забуті.

Хлопчики років семи-восьми

Снують серед штатів без примари,

Безтілими кострубатими кістками

Вони нам знак

Тяжкого докору.

Товариші, сьогодні в горі я,

Прокинувся біль у згаслому скандалісті.

Мені згадалося

Сумна історія -

Історія про Олівера Твіста.

Я теж ріс

Нещасний і худий,

Серед рідких,

Тяжких світанків.

Але якщо б встали всі

Хлопчаки чередою,

То були б тисячі

Найпрекрасніших поетів.

В них Пушкін,

Лермонтов,

Кільцов,

І наш Некрасов у ніх,

В них я,

У них навіть Троцький,

Ленін і Бухарін.

Не потому ль мого смутку

Віє вірш,

Дивлячись на них Немиті харі.

Я знаю майбутнє…

Це їх…

Їхній календар…

І вся земна слава.

Не потому ль Мій гіркий, буйний вірш

Для всіх інших —

Як смертна отрута.

Я тільки їм співаю,

Ночуючим у котлах,

Співаю для них,

Хтось спить часом у сортирі.

О, хай вони

Хоча б прочитають у стихах,

Що є за них

Ображені в світі.