Ode an den Herbst - Irrlicht

Niedergewehte Tropfen und Blätter, im Rauschen des Grüns

sehnsüchtig, hingebungsvoll.

Wie still doch Regen sein kann.

So lausche ich den Klängen, die mir der Wind zuträgt

— ein Lobgesang auf den Horizont, der in dunkler Rötung schimmert,

in eindrucksvoller Glut, und wärme mich an deiner Haut.

So hab' ich dich gespürt, mein lieblich' Kind,

— Küsse bedecken weich, und Sanftheit dir aus Lidern flutet,

Tränen tropfen, fallen tief, wie Regen und Wind auf deine Haut.

Und niemals mehr wirst du für mich vergessen sein,

denn du hast dich:

in meinen Traum geträumt.

— du hast dich in meinen Traum geträumt, o' lieblich' Kind.

Und Donnergrollen zieht dann auf, am Firmament, am Himmelszelt.

— Laternenschein, von Winden still

im smaragdnen Grün der Bäume

das Rauschen deiner Herzensglut

und wie du sprachst, flüsternd, träumerisch:

Komm' stumm gewordener Poet, dein Schlaf soll mein Erwachen sein.

Краплі і листя здуті, в шелесті зелені

тугою, відданою.

Як ще може бути дощ.

Тому я слухаю звуки, які мене несе вітер

— Пеан до горизонту, що мерехтить у темному червоному,

у вражаючому світінні, і зігрій мене на твоєму шкірі.

Так я відчував тебе, моя мила дитино,

— Поцілунки тихо охоплюють тебе, і м’якість заливає тебе з повік,

Сльози капають, падають глибоко, як дощ і вітер на твою шкіру.

І ніколи більше ти за мене не будеш забутий

бо ти маєш себе:

мріяв у мій сон.

— ти приснився в мій сон, мила дитино.

І гуркіт грому здіймається тоді на тверді, на небі.

— Світло ліхтаря, ще від вітрів

в смарагдовій зелені дерев

биття твого серця

і як ти говорив, шепочучи, мрійливо:

Прийди німий поете, твій сон буде моїм пробудженням.