Qaqortoq - Raubtier

Hur kan kölden bränna mig så svårt

Att hettan liknar glöd?

Hur kan vinden pina mig så hårt?

Den viskar om min död

Vemod tynger varje steg jag tar

Jag fumlar blott tafatt

Jag ger vad liten gnista jag har kvar

Till grym subarktisk natt

I gryningsljuset flammar brand

Jag ser ett öde, fruset land

Jag ser och ber för min själ

Jag fann Qaqortoqs is och snö

Jag tog farväl jag sade adjö

Jag ler, jag fryser ihjäl

Så stilla, så mäktig så obeveklig

Den tystnad som jag långsamt drunknar i

En kätting, ett fängsel av iskristaller

När natten är över är jag fri

Vilsen i det frusna vita hav

Som ingen bäring har

Min viloplats skall även bli min grav

Evigt blir jag kvar

Jag följer blott vår allfaders kompass

Och ödets lumpna giv

Förlikad med mitt ödes tunga lass

Emot mitt efterliv

I gryningsljuset flammar brand

Jag ser ett öde, fruset land

Jag ser och ber för min själ

Jag fann Qaqortoqs is och snö

Jag tog farväl jag sade adjö

Jag ler, jag fryser ihjäl

Qaqortoq, du skymtar vid gryningsljusen

Ditt anlete skänker mig ro och tröst

Jag skådar i fjärran de varma husen

De skänker mig fröjd i mitt trötta bröst

I gryningsljuset flammar brand

Jag ser ett öde, fruset land

Jag ser och ber för min själ

Jag fann Qaqortoqs is och snö

Jag tog farväl jag sade adjö

Jag ler, jag fryser ihjäl

I gryningsljuset brinner död

Likt fruset blod är himlen röd

Den ler men vill inget väl

Min tid är ute, allt förbi

Om ögonblick är anden fri

Jag ger mitt sista farväl

Den mäktiga, kalla lavinen rasar

Obändig, likt vårflodens vilda fall

Förlikning tar platsen från skräck och fasa

Ej ensam, ej sorgsen, ej längre kall

Як може холод мене так обпікати

Що спека нагадує вугілля?

Як може вітер так мучити мене?

Воно шепоче про мою смерть

Меланхолія важить кожен мій крок

Я просто незграбно шаркую

Я віддаю ту маленьку іскру, яка у мене залишилася

До жорстокої субарктичної ночі

У світанку спалахує вогонь

Я бачу безлюдний, мерзлий край

Я бачу і молюся за свою душу

Я знайшов лід і сніг Якортока

Я сказав до побачення я сказав до побачення

Я посміхаюся, замерзаю до смерті

Такий тихий, такий потужний, такий невблаганний

Тиша, в якій я повільно тону

Ланцюг, в'язниця кристалів льоду

Коли закінчиться ніч, я вільний

Загублений у замерзлому білому морі

Який не має ніякого відношення

Мій спочинок також буде моєю могилою

Я залишуся назавжди

Я просто йду за компасом нашого батька

І пошарпаний подарунок долі

Змирився з тяжким тягарем моєї долі

До мого загробного життя

У світанку спалахує вогонь

Я бачу безлюдний, мерзлий край

Я бачу і молюся за свою душу

Я знайшов лід і сніг Якортока

Я сказав до побачення я сказав до побачення

Я посміхаюся, замерзаю до смерті

Какорток, ти бачиш світанні вогні

Твоє обличчя дарує мені спокій і втіху

Я бачу теплі будинки вдалині

Вони дарують мені радість у моїх втомлених грудях

У світанку спалахує вогонь

Я бачу безлюдний, мерзлий край

Я бачу і молюся за свою душу

Я знайшов лід і сніг Якортока

Я сказав до побачення я сказав до побачення

Я посміхаюся, замерзаю до смерті

У світанковому світлі горить смерть

Як замерзла кров, небо червоне

Воно посміхається, але нічого хорошого не хоче

Мій час закінчився, все скінчилося

За мить дух вільний

Я кажу останнє до побачення

Могутня холодна лавина лютує

Нескінченний, як дикий осінь весняної річки

Примирення замінює страх і жах

Не один, не сумний, уже не холодний