El Primer Día del Resto de Mi Vida - La Oreja de Van Gogh

Entre tus nubes y mis contraluces,

Fuiste cubriendo el cielo con las cruces,

Que terminaron por tapar el sol.

Tu voz sonaba tan arrepentida,

Arrodillado como un niño en la orilla,

Desenterrando un poco de tu amor.

Y ahora que te digo «adiós»

Y se abren mis alas…

¿Me pides perdón?

Te quise como a nada más, como al respirar,

Te quise como el fuego al viento en una noche de San Juan.

Y ahora que me voy me das la luna sobre el mar,

Ahora que no hay más destino que el camino en soledad.

Ya queda poco por decir, y poco para recordar,

Que llora el río cuando pasa porque nunca volverá.

Las lágrimas que saben más amargas

Son las que llevan dentro las palabras,

Que se quedaron en tu corazón.

La noche siempre trae algún consejo,

Pero el silencio aviva los remordimientos.

Yo fui en tu vida un baile sin canción.

Y ahora que te digo «adiós»

Y se abren mis alas…

¿Me pides perdón?

Te quise como a nada más, como al respirar,

Te quise como el fuego al viento en una noche de San Juan.

Y ahora que me voy me das la luna sobre el mar,

Ahora que no hay más destino que el camino en soledad.

Ya queda poco por decir, y poco para recordar,

Que llora el río cuando pasa porque nunca volverá…

Pero te quise como a nada más, como al respirar,

Te quise como el fuego al viento en una noche de San Juan.

Y ahora que me voy me das la luna sobre el mar,

Ahora que no hay más destino que el camino en soledad.

Ya queda poco por decir, y poco para recordar,

Que llora el río cuando pasa porque nunca volverá.

El primer día de mi vida sin ti…

Cosí tu sombra al viento que se marcha.

Guardé el suspiro de después de partir.

Dejé una carta para mis fantasmas.

El primer día de mi vida sin ti…

Cubrí recuerdos con sábanas blancas.

Soplé en tu cara todo lo que sufrí.

Llegó la música hasta mi ventana.

Між твоїми хмарами і моїми підсвічуваннями,

Ти вкривала небо хрестами,

Який закінчився блокуванням сонця.

Твій голос звучав так прикро

Стоячи на колінах, як дитина на березі,

Викопуючи частину вашого кохання.

І тепер, коли я кажу "до побачення"

І мої крила розкриваються...

Ти просиш у мене прощення?

Я любив тебе, як ніщо інше, як дихання,

Я любив тебе, як вогонь на вітрі в ніч на Сан-Хуан.

А тепер, коли я йду, ти подаруєш мені місяць над морем,

Тепер немає іншого призначення, окрім однієї лише дороги.

Залишилося мало що сказати і мало що згадати,

Що річка плаче, коли проходить, тому що ніколи не повернеться.

Сльози, які мають більш гіркий смак

Саме вони несуть слова всередині,

Щоб вони залишилися у вашому серці.

Ніч завжди приносить якісь поради,

Але мовчання розпалює докори сумління.

Я був у твоєму житті танцем без пісні.

І тепер, коли я кажу "до побачення"

І мої крила розкриваються...

Ти просиш у мене прощення?

Я любив тебе, як ніщо інше, як дихання,

Я любив тебе, як вогонь на вітрі в ніч на Сан-Хуан.

А тепер, коли я йду, ти подаруєш мені місяць над морем,

Тепер немає іншого призначення, окрім однієї лише дороги.

Залишилося мало що сказати і мало що згадати,

Що річка плаче, коли проходить, тому що ніколи не повернеться...

Але я любив тебе, як ніщо інше, як дихання,

Я любив тебе, як вогонь на вітрі в ніч на Сан-Хуан.

А тепер, коли я йду, ти подаруєш мені місяць над морем,

Тепер немає іншого призначення, окрім однієї лише дороги.

Залишилося мало що сказати і мало що згадати,

Що річка плаче, коли проходить, тому що ніколи не повернеться.

Перший день мого життя без тебе...

Я пришив твою тінь до вітру, що листя.

Я врятував зітхання після відходу.

Я залишив листа своїм привидам.

Перший день мого життя без тебе...

Я закрив спогади білими простирадлами.

Я продув тобі в обличчя все, що пережив.

Музика долинула до мого вікна.