I Choose to Believe What I Was Programmed to Believe - Panucci's Pizza

My breastplate is made of glass

and I invite the neighborhood kids to throw rocks at it.

Sooner than later my armor will shatter

the price I pay (???) to their parents is my smile for the night.

And when I look straight in my bed (?) I don’t think of you like I did.

And now all I ever think about are the people who might sleep in it.

I’ll never go back, it’s like you never came back in the end.

So I’ll slump my body to my half-connected sheets and slowly descend,

slowly descend.

My helmet is covered in flames

and I invite the fire department to dump water on me

and all that’s left is a smouldering pile

of a once-lengthy smile.

Мій нагрудник зроблений зі скла

і я запрошую сусідських дітей кидати в нього каміння.

Рано чи пізно моя броня розб’ється

ціна, яку я плачу (???) їх батькам — це моя усмішка на всю ніч.

І коли я дивлюсь прямо у своє ліжко (?), я не думаю про тебе, як я.

І зараз я думаю лише про людей, які можуть у ньому спати.

Я ніколи не повернусь, ніби ти ніколи не повернувся в кінці.

Тож я впадусь своїм тілом на свої напівз’єднані простирадла й повільно спускаюся вниз,

повільно опускатися.

Мій шолом охоплений вогнем

і я запрошую пожежників злити на мене воду

і все, що залишилося — тліюча купа

колись довгої посмішки.