Concerto in F Major, No. 1, RV 98, Tempesta di mare: II. Largo - Frans Brüggen, Антонио Вивальди

Закоченев над свежими снегами,

Под резким ветром, дующим в дуду,

Бежать, притопывая сапогами,

И ежась, и дрожа на холоду.

И все ж найти спасительное пламя

И, обогревшись, позабыть беду.

И вновь спешить неверными шагами,

Скользить, пока не упадешь на льду.

Барахтаться, вставать и падать снова

На плоскости покрова ледяного,

И все стремиться к очагу, домой.

И слышать там, в уюте душу грея,

Как из железных врат летят бореи…

Бывает все же радость и зимой!

(пер. Д. Самойлова)

Закоченівши над свіжими снігами,

Під різким вітром, що дме в дуду,

Бігти, притупуючи чоботями,

І ежа, і тремтячи на холоду.

І все ж знайти рятівне полум'я

І, обігрівшись, забути лихо.

І знову поспішати невірними кроками,

Ковзати, поки не впадеш на льоду.

Барахтатися, вставати і падати знову

На плоскості покриву крижаного,

І все прагнути до вогнища, додому.

І чути там, в затишку душу грію,

Як із залізної брами летять бореї…

Буває все ж радість і взимку!

(Пер. Д. Самойлова)