The Flight of the Invisible Siamese Three-Year-Olds -

Tom flew… Tom flew, and Nick was flying, too.

Far away, night and gray…

and they’d been gone for days.

Down in town, their mum made sounds and

their eyes were glazed and round.

«We could go back, but we’re still secret!

We don’t need our hats because it’s not chilly!

We could hold hands but it’s not scary!»

In the dust spiders rush and their fingers lose their touch.

On the floor, behind the door in that nightshirt they abhor!

Mum tried,

mum cried…

she thinks her boys have died.

Mum is bound to pay a hundred pounds and yet, they shall remain unfound.

No man in medicine can bring them back again.

But then she recalls her uncle

Paul,

who used to stare at walls.

«From under the clouds, there booms a basso song!

It tells us, 'Don't fuss!'

So we make haste to the desert waste!

He’s floating there!

'Don't be scared!'

He scowls and says that we are almost dead!

'You must return!

You have to learn…'»

Now they blink.

Tom and Nick think their mum is so, so pretty!

«Don't cry!

We’re hungry!

Now let’s stand!

That’s better!

Now let’s clap our hands!»

Том летів… Том летів, і Нік теж летів.

Далеко, ніч і сіро…

і їх не було днями.

У місті їхня мама видавала звуки

їхні очі були засклені й круглі.

«Ми могли б повернутися, але ми все ще таємниця!

Нам не потрібні наші капелюхи, бо не холодно!

Ми могли б взятися за руки, але це не страшно!»

У пилу кидаються павуки, а їхні пальці втрачають дотик.

На підлозі, за дверима в тій нічній сорочці, яку вони ненавидять!

Мама намагалася,

мама плакала...

вона думає, що її хлопчики померли.

Мама зобов’язана заплатити сто фунтів, але вони залишаться не знайденими.

Жодна людина в медицині не зможе повернути їх знову.

Але потім вона згадує свого дядька

Павло,

який раніше дивився на стіни.

«З-під хмар лунає басова пісня!

Він говорить нам: "Не метушіться!"

Тож ми поспішаємо у пустельні пустелі!

Він там пливе!

"Не лякайтеся!"

Він хмуриться і каже, що ми майже мертві!

'Ви повинні повернутися!

Ви повинні навчитися…»

Тепер вони моргають.

Том і Нік думають, що їхня мама така, така гарна!

«Не плач!

Ми голодні!

А тепер встаньмо!

Так краще!

А тепер давайте плескаємо в долоні!»