Когда ты рядом со мной - Lx24

Ночь, тихо, сонный город —

И где-то в глубине есть весомый повод

Остановить такси и примчаться к ней;

Но стоит ли эта игра свечей?

А, быть может, я там, посторонний

И никто не захочет снимать трубку домофона,

Ведь я ушёл по собственной воле,

Не желая причинять боль.

Наверно, это возраст был причиной,

Что от сердца дал тебе ключи я —

Подумать даже далеко не мог,

Что через столько лет мы сойдём с дороги;

И когда-то тебе я был дорог;

Был желанным гостем на пороге;

Но небо само решает, как людям быть —

Стоя под дождём, не знаем, о чём говорить.

Когда ты рядом со мной, я забываю про всё;

Мне не нужны города, в которых нету тебя.

Но мы не можем любить, нельзя понять и простить;

Мой мир — огонь и вода, и тебе туда нельзя.

Знаю, сколько плакала ты,

И днями напролёт забывала планы.

Сжимая в кулаке память тёплых слов,

Ты проклинала мою любовь.

И устала рядом быть лишь тенью.

Давно не знаешь, как и где найти спасение.

Ты повстречала не того героя,

И давно забыла про покой.

Наверно, это возраст был причиной,

Что от счастья ты дала ключи мне.

Подумать даже далеко не мог,

Что через столько лет мы сойдём с дороги.

Куда пропали все разговоры;

Признания, подарки и ссоры?

Это небо со мной решает, как быть…

Стоя под дождём, не знаем, о чём говорить.

Когда ты рядом со мной, я забываю про всё;

Мне не нужны города, в которых нету тебя.

Но мы не можем любить, нельзя понять и простить;

Мой мир — огонь и вода, и тебе туда нельзя.

Ніч, тихо, сонне місто

І десь у глибині є вагомий привід

Зупинити таксі та примчати до неї;

Але чи варто ця гра свічок?

А, можливо, я там, сторонній

І ніхто не захоче знімати трубку домофону,

Адже я пішов з власної волі,

Не бажаючи завдавати болю.

Напевно, це вік був причиною,

Що від серця дав тобі ключі?

Подумати навіть далеко не міг,

Що за стільки років ми зійдемо з дороги;

І колись тобі я був дорогий;

Був бажаним гостем на порозі;

Але небо саме вирішує, як людям бути.

Стоячи під дощем, не знаємо, що говорити.

Коли ти поряд зі мною, я забуваю про все;

Мені не потрібні міста, в яких нема тебе.

Але ми не можемо любити, не можна зрозуміти та пробачити;

Мій світ – вогонь і вода, і тобі туди не можна.

Знаю, скільки ти плакала,

І днями безперервно забувала плани.

Стискаючи в кулаку пам'ять теплих слів,

Ти проклинала моє кохання.

І втомилася поряд бути лише тінню.

Давно не знаєш, як і де знайти порятунок.

Ти зустріла не того героя,

І давно забула про спокій.

Напевно, це вік був причиною,

Що від щастя ти дала мені ключі.

Подумати навіть далеко не міг,

Що за стільки років ми зійдемо з дороги.

Куди зникли всі розмови;

Визнання, подарунки та сварки?

Це небо зі мною вирішує, як бути.

Стоячи під дощем, не знаємо, що говорити.

Коли ти поряд зі мною, я забуваю про все;

Мені не потрібні міста, в яких нема тебе.

Але ми не можемо любити, не можна зрозуміти та пробачити;

Мій світ – вогонь і вода, і тобі туди не можна.