Свои - Любэ

В углу губ папироска подрагивала,

Он давился, но пил нам счастливым на зло;

Вся честная пивная понять не могла,

От чего его так развезло.

Это душу не жизнь искалечила,

Не с обиды, братишка, я пью.

Я искал в этом городе женщину,

Ту, единственную свою.

Я искал в этом городе женщину,

Ту, единственную свою.

Поначалу, наверное, молод был,

Много было, сам знаешь, чего;

Были встречи и были проводы,

Не хватало всегда одного.

От судьбы получая затрещины,

Вот он я, сам не свой на своём стою;

Я ищу в этом городе женщину,

Ту, единственную свою.

Я ищу в этом городе женщину,

Ту, единственную свою.

Даже тени обрыдлой тоски не нашел,

Когда вывернул наизнанку нутро,

Пустота и такая, что нехорошо,

Словно зря сорок лет прошло.

Как яйцо, в руке раздавил стакан,

И провел всей ладонью в стекле да в крови.

По лицу моему чуешь, какой обман

В тех, которые не свои.

И от всей души на весь зал заржал,

Так, что скулы чужим от обиды свело;

Каждый биться желал, потому что не знал,

От чего его так развезло.

Я уже любой настоящей рад,

С мясом рву лады, режься в кровь струна;

Понимаешь, брат, ты всё понимаешь, брат,

Без своих нам здесь всем хана.

Понимаешь, брат, ты всё понимаешь, брат,

Без своих нам здесь всем хана.

Подожди, он скамью отстранил и встал,

Заплатил, отвернувшись, меня за плечо потрепал

И побрел, как домой, на ближайший вокзал,

Будто верный маршрут он знал.

Что-то встало, как ком, поперек души,

Вдруг мне некуда стало спешить,

Шаг от пропасти до таких вершин,

Что опять захотелось жить.

Я хотел окликнуть его, догнать,

Чтобы верный спросить маршрут.

Женщин тех, что хотят и умеют ждать,

Тех, которых ищут, и пьют.

От судьбы получая затрещины,

Вот он я, сам не свой на своём стою.

Я ищу в этом городе женщину,

Ту, единственную свою.

Я ищу в этом городе женщину,

Ту, единственную свою.

У кутку губ цигарка тремтіла,

Він давився, але пив нам щасливим на зло;

Вся чесна пивна зрозуміти не могла,

Від чого його так розвезло.

Це душу не життя покалічило,

Не з образи, братику, я п'ю.

Я шукав у цьому місті жінку,

Ту єдину свою.

Я шукав у цьому місті жінку,

Ту єдину свою.

Спочатку, мабуть, молодий був,

Багато було, сам знаєш, чого;

Були зустрічі та були проводи,

Бракувало завжди одного.

Від долі отримуючи тріщини,

Ось він я, сам не свій на своєму стою;

Я шукаю в цьому місті жінку,

Ту єдину свою.

Я шукаю в цьому місті жінку,

Ту єдину свою.

Навіть тіні обридлої туги не знайшов,

Коли вивернув навиворіт нутро,

Порожнеча і така, що недобре,

Наче даремно сорок років минуло.

Як яйце, в руці розчавив склянку,

І провів усією долонею у склі та в крові.

З лиця мого чуєш, який обман

У тих, що не свої.

І від щирого серця на весь зал заржал,

Так, що вилиці чужим від образи звело;

Кожен битися бажав, бо не знав,

Від чого його так розвезло.

Я вже будь-який справжній радий,

З м'ясом рву лади, ріжся в кров струна;

Розумієш, брате, ти все розумієш, брате,

Без своїх нам тут усім хана.

Розумієш, брате, ти все розумієш, брате,

Без своїх нам тут усім хана.

Почекай, він лаву відсторонив і встав,

Заплатив, відвернувшись, мене за плече пошматував

І побрів, як додому, на найближчий вокзал,

Мов вірний маршрут він знав.

Щось встало, як ком, поперек душі,

Раптом мені нема куди поспішати,

Крок від прірви до таких вершин,

Що знову захотілося жити.

Я хотів окликнути його, наздогнати,

Щоб вірний попросити маршрут.

Жінок тих, що хочуть і вміють чекати,

Тих, яких шукають, та п'ють.

Від долі отримуючи тріщини,

Ось він я сам не свій на своєму стою.

Я шукаю в цьому місті жінку,

Ту єдину свою.

Я шукаю в цьому місті жінку,

Ту єдину свою.