На сопках Манчжурии - Михаил Вавич

И ветер на сопках рыдает

Порой из-за туч выплывает луна,

Могилы солдат освещает.

Белеют кресты

Далеких героев прекрасных.

И прошлого тени кружатся вокруг,

Твердят нам о жертвах напрасных.

Средь будничной тьмы,

Житейской обыденной прозы,

Забыть до сих пор мы не можем войны,

И льются горючия слезы.

Плачет отец,

Плачет жена молодая,

Плачет вся Русь, как один человек,

Злой рок судьбы проклиная.

Так слёзы бегут

Как волны далёкого моря,

И сердце терзает тоска и печаль

И бездна великого горя!

Героев тела

Давно уж в могилах истлели,

А мы им последний не отдали долг

И вечную память не спели.

Мир вашей душе!

Вы погибли за Русь, за Отчизну.

Но верьте ещё мы за вас отомстим

И справим кровавую тризну!

І вітер на сопках ридає

Іноді з-за хмар випливає місяць,

Могили солдатів висвітлює.

Біліють хрести

Далеких героїв чудових.

І минулого тіні кружляють навколо,

Твердять нам про даремні жертви.

Серед буденної темряви,

Життєвої повсякденної прози,

Забути досі ми не можемо війни,

І ллються горючі сльози.

Батько плаче,

Плаче дружина молода,

Плаче вся Русь, як одна людина,

Злий рок долі проклинає.

Так сльози біжать

Як хвилі далекого моря,

І серце мучить туга і печаль

І безодня великого горя!

Героїв тіла

Давно вже в могилах зотліли,

А ми ним останній не віддали борг

І вічну пам'ять не заспівали.

Мир вашій душі!

Ви загинули за Русь, за Вітчизну.

Але вірте ще ми за вас помстимося

І справимо криваву тризну!