...Of Shadowy Exaltation (When Night Blackens With Storm) - Rossomahaar

Flagellating your pale cold skin

I desire for more

Beholding those deep bleeding wounds

I wish I could return you back to life

To start my feast all over again…

Whip bleeds my own skin now fiercefully

I expect the pain, although it passes away

Leaving me in utter bitterness

I await the night, when I may spread my wings

And reach the skies far above the wooden pantheon…

I await the night and the storm it brings

To conquer these lands of pride and joy

To blacken their souls and deprave their minds…

I’m true and faithful servant of those

Who came here long before the earth was born

I’m their messanger and archangel

Condemned to dwell behind these burning gates

Of sullen silent spheres…

I know not if I’m a vital being

But it should be so, since I scent the honied blood of females…

I lick them, rape them, slaughter them…

Wretched pathetic humans…

I make them weep, make them shriek and ask forgiveness…

Seeking delight in pain and suffering, oh so sweet…

When sun sets beyond the snowy mountains

And wolves howl at the fullmoon

Crescent skies tumble into glowing shade of agony

So bizarre…

The shadowy inmaterial spectres invite me

To join their exalted hellish dance

The night blackens with storm, breed by Ancient Ones

And I lust for their return more than ever before

Жгутити вашу бліду холодну шкіру

Я бажаю більшого

Дивлячись на ці глибокі кровоточиві рани

Я хотів би повернути тебе до життя

Щоб розпочати моє свято знову…

Батіг зараз люто кровоточить мою власну шкіру

Я чекаю болю, хоча вона минає

Залишивши мене в повній гіркоти

Я чекаю ночі, коли розправлю крила

І досягти небес далеко над дерев’яним пантеоном…

Чекаю ночі та бурі, яку вона приносить

Щоб підкорити ці землі гордості й радості

Щоб очорнити їхні душі та зіпсувати їхній розум…

Я їх справжній і вірний слуга

Хто прийшов сюди задовго до народження землі

Я їхній посланець і архангел

Засуджений перебувати за цими палаючими воротами

Похмурих тихих сфер…

Я не знаю, чи я життєва істота

Але так повинно бути, оскільки я відчуваю запах медової крові жінок…

Я їх облизую, ґвалтую, заб’ю…

Жалюгідні люди…

Я змушую їх плакати, кричати і прошу пробачення…

Шукаючи насолоди в болю і стражданнях, о, так мило…

Коли сонце заходить за засніжені гори

І вовки виють у повний місяць

Небо півмісяця падає в сяючу тінь агонії

Так дивно…

Тіньові нематеріальні примари запрошують мене

Щоб приєднатися до їхнього піднесеного пекельного танцю

Ніч чорніє від бурі, породи Древніх

І я бажаю їхнього повернення як ніколи раніше