Tosca: Act I, "Non la sospiri la nostra casetta" - Maria Callas, Giuseppe Di Stefano, Tito Gobbi

Non la sospiri, la nostra casetta

che tutta ascosa nel verde ci aspetta?

Nido a noi sacro, ignoto al mondo inter,

pien d’amore e di mister?

Al tuo fianco sentire

per le silenziose

stellate ombre, salir

le voci delle cose!

Dai boschi e dai roveti,

dall’arse erbe, dall’imo

dei franti sepolcreti

odorosi di timo,

la notte escon bisbigli

di minuscoli amori

e perfidi consigli

che ammolliscono i cuori.

Fiorite, o campi immensi, palpitate,

aure marine, nel lunare albor.

Ah… piovete volutt

Не зітхай, наш дім

що все сховане в зелені нас чекає?

Святе для нас гніздо, міжсвіту невідоме,

сповнений любові і пан?

На вашому боці відчувати

для тихих

зоряні тіні, підйом

голоси речей!

З лісу та лози,

з розсипаних трав, з душі

могильників

пахне чебрецем,

вночі виходить шепіт

про крихітні кохання

і підступні поради

що пом'якшують серця.

Квітучі або величезні поля, що пульсують,

морська аура, в місячному алборі.

Ах… дощ волютт