На заре - Михаил Александрович

На заре ты её не буди,

На заре она сладко так спит!

Утро дышит у ней на груди,

Ярко пышет на ямках ланит.

И подушка её горяча

И горяч утомительный сон,

И, чернеясь, бегут на плеча

Косы лентой с обеих сторон.

А вчера у окна ввечеру

Долго-долго сидела она

И следила по тучам игру,

Что, скользя, затевала луна.

И чем ярче играла луна,

И чем громче свистал соловей,

Всё бледней становилась она,

Сердце билось больней и больней.

Оттого-то на юной груди,

На ланитах так утро горит.

Не буди ж ты её, не буди…

На заре она сладко так спит!

На зорі ти її не буди,

На зорі вона солодко так спить!

Ранок дихає у неї на грудях,

Яскраво пашить на ямках ланить.

І подушка її гаряча

І гарячий втомливий сон,

І, чорніючи, біжать на плеча

Коси стрічкою з обох боків.

А вчора біля вікна ввечері

Довго-довго сиділа вона

І стежила за хмарами гру,

Що, ковзаючи, починав місяць.

І чим яскравіше грала місяць,

І чим голосніше свистав соловей,

Все бліднішою ставала вона,

Серце билося хворішим і хворим.

Тому на молодих грудях,

На ланітах так ранок горить.

Не буди ж ти її, не буди ...

На зорі вона солодко так спить!