Not For Want Of Trying - Maybeshewill

I don’t have to tell you things are bad.

Everybody knows things are bad.

It’s a depression.

Everybody’s out of work or scared of losing their job.

The dollar buys a nickel’s worth;

banks are going bust;

shopkeepers keep a gun

under the counter;

punks are running wild in the street, and there’s nobody

anywhere who seems to know what to do, and there’s no end to it.

We know the air is unfit to breathe and our food is unfit to eat.

And we sit watching our TVs while some local newscaster tells us that today we

had fifteen homicides and sixty-three violent crimes, as if that’s the way it’s

supposed to be!

We all know things are bad -- worse than bad -- they’re crazy.

It’s like everything everywhere is going crazy, so we don’t go out any more.

We sit in the house, and slowly the world we’re living in is getting smaller,

and all we say is, «Please, at least leave us alone in our living rooms.

Let me have my toaster and my TV and my steel-belted radials, and I won’t say

anything.

Just leave us alone.»

Well, I’m not going to leave you alone.

I want you to get mad!

I don’t want you t

13cd

o protest.

I don’t want you to riot.

I don’t want you to write to your

Congressman, because I wouldn’t know what to tell you to write.

I don’t know

what to do about the depression and the inflation and the Russians and the

crime in the street.

All I know is that first, you’ve got to get mad.

You’ve gotta say, «I'm a human being, goddammit!

My life has value!»

So, I want you to get up now.

I want all of you to get up out of your chairs.

I want you to get up right now and go to the window, open it, and stick your

head out and yell,

«I'm as mad as hell,

and I’m not going to take this anymore!

Мені не потрібно говорити вам, що все погано.

Усі знають, що все погано.

Це депресія.

Усі без роботи або бояться втратити роботу.

Долар купує на нікель;

банки зазнають краху;

власники магазинів зберігають пістолет

під прилавком;

панки гуляють на вулиці, а нікого немає

будь-де, хто, здається, знає, що робити, і цьому немає кінця.

Ми знаємо, що повітря непридатне для дихання, а наша їжа непридатна для вживання.

І ми сидимо й дивимося телевізор, а якийсь місцевий ведучий розповідає що сьогодні ми

мав п’ятнадцять вбивств і шістдесят три насильницькі злочини, ніби так воно і є

має бути!

Ми всі знаємо, що все погано – гірше, ніж погано – вони божевільні.

Наче все скрізь божеволіє, тому ми більше не виходимо.

Ми сидимо у дома, і поволі світ, у якому ми живемо стає менше,

і все, що ми скажемо — це: «Будь ласка, принаймні залиште нас одних у наших вітальнях.

Дайте мені мій тостер, телевізор та мій радіальні зі сталевим ременем, і я не скажу

будь-що.

Просто залиште нас у спокої».

Ну, я не збираюся залишати вас одну.

Я хочу, щоб ти розсердився!

Я не хочу, щоб ти

13 кд

o протест.

Я не хочу, щоб ви бунтували.

Я не хочу, щоб ви писали собі

Конгресмен, тому що я не знав, що наказати вам написати.

Не знаю

що робити з депресією та інфляцією та росіянами та

злочин на вулиці.

Все, що я знаю, це що спочатку ви повинні злитися.

Ви повинні сказати: «Я людина, до біса!

Моє життя має цінність!»

Тож я хочу, щоб ви вставали зараз.

Я хочу, щоб усі ви вставали зі своїх стільців.

Я хочу, щоб ти встав просто зараз і підійшов до вікна, відчини його та пристав

виходь і кричи,

«Я божевільний, як пекло,

і я більше не збираюся це терпіти!