Nessuno con me - JUNIOR CALLY

Siamo altalene mosse dal vento, dicono: «Stai attento»

Ma al momento ho il cell acceso e il cuore spento

Nuoto nella mia tazza di caffè e non mi riconosco, pensa te

E sono due anni che non ho foto di me

Sono un cielo senza le stelle

Non va mai come dovrebbe

Questa giacca, no, non mi serve

Perché non la sento più mia

Mi sento una goccia sul vetro

Ma soffierà il vento ed io volerò via

Mentre precipito guarderò indietro

Che belle le luci della galleria

Aspetto le luci del giorno

Il sole mi asciuga come la gente che ho intorno

Sto sulla via, quella del ritorno

Dovrei dormire, ma non ho più sonno

Tu ancora mi chiedi perché

Non scrivo un pezzo che parla di me

Ho comprato casa, ho invitato un po' tutti

La festa finisce e nessuno è con me

Io che volevo soltanto far parlare di me

Vivere come un re, essere qualcuno

Io che non avrei voluto mai parlare di me

Ma ho paura di me, di essere nessuno

Ora ho una maschera in faccia, è pesante, mi stanca

Qui l’ossigeno manca, ho la tachicardia

L’ansia quasi mi mangia, non vedo chi mi guarda

E soffrirò fino a quando la strapperò via

Vorrei che questo cuscino non avesse mai chiodi

E la mia vita fosse una serie, ma con infiniti episodi

Hai mai avuto paura di te?

Vedi, io ho paura di me

Penso in grande quando mi sdraio

Scrivo dei versi sopra il parquet

Ora vivo in una stanza d’hotel, sembra che

Questo mondo non faccia per noi

Perché siamo sporchi come una moquette

Potrei dirmi una bugia ogni tanto

Proverei a toccarmi, ma sento il distacco

Vorrei uno specchio abbastanza grande

Perché, cazzo, non mi riconosco affatto

Intanto fisso il cielo e mi sdraio

Sul tetto guardo le stelle ed aspetto un libro

Dove c'è quello che non ho scritto

Le persone che ho intorno sono radiazioni

Che non percepisco e non capirò mai

Anche sta volta non ho messo in ordine

Questo cervello e rimango nei guai

Aspetto le luci del giorno

Il sole mi asciuga come la gente che ho intorno

Sto sulla via, quella del ritorno

Dovrei dormire, ma non ho più sonno

Tu ancora mi chiedi perché

Non scrivo un pezzo che parla di me

Ho comprato casa, ho invitato un po' tutti

La festa finisce e nessuno è con me

Io che volevo soltanto far parlare di me

Vivere come un re, essere qualcuno

Io che non avrei voluto mai parlare di me

Ma ho paura di me, di essere nessuno

Ora ho una maschera in faccia, è pesante, mi stanca

Qui l’ossigeno manca, ho la tachicardia

L’ansia quasi mi mangia, non vedo chi mi guarda

E soffrirò fino a quando la strapperò via

Нас гойдалки вітром рухає, кажуть: «Обережно»

Але на даний момент у мене мобільний зв’язок, а серце вимкнено

Я плаваю в чашці кави і не впізнаю себе, подумай про тебе

І два роки я не мав жодного свого фото

Я - небо без зірок

Ніколи не йде так, як має

Ця куртка, ні, мені вона не потрібна

Тому що я більше не відчуваю це своїм

Я відчуваю краплю на склі

Але подує вітер, і я полечу

Коли я впаду, я озирнуся назад

Як гарні вогні в галереї

Я чекаю вогнів дня

Сонце сушить мене, як людей навколо

Я в дорозі, що з поверненням

Я мав би спати, але я вже не сплю

Ви все одно запитуєте мене, чому

Я не пишу про себе жодної статті

Купив хату, всіх запросив

Вечірка закінчується, а зі мною нікого немає

Я, який просто хотів поговорити про себе

Живи як король, будь кимось

Я, який ніколи не хотів говорити про себе

Але я боюся себе, бути ніким

Зараз у мене на обличчі маска, вона важка, я втомлююся

Кисню тут немає, у мене тахікардія

Тривога мене мало не з’їдає, я не бачу, хто на мене дивиться

І буду страждати, поки не відірву

Я хотів би, щоб ця подушка ніколи не мала нігтів

А моє життя було серіалом, але з нескінченною кількістю епізодів

Ви коли-небудь боялися себе?

Бачиш, я сам себе боюся

Я багато думаю, коли лежу

Пишу вірші на паркеті

Зараз я живу в готельному номері, здається

Цей світ не для нас

Бо ми брудні, як килим

Я міг час від часу говорити собі неправду

Я б спробував доторкнутися до себе, але відчуваю відстороненість

Мені хотілося б дзеркало досить великого розміру

Бо я взагалі себе не впізнаю

Я тим часом дивлюся на небо і лежу

На даху дивлюся на зірки і чекаю книжку

Де є те, що я не написав

Люди навколо мене радіація

Якого я не сприймаю і ніколи не зрозумію

Також цього разу я не прибрався

Цей мозок і я в біді

Я чекаю вогнів дня

Сонце сушить мене, як людей навколо

Я в дорозі, що з поверненням

Я мав би спати, але я вже не сплю

Ви все одно запитуєте мене, чому

Я не пишу про себе жодної статті

Купив хату, всіх запросив

Вечірка закінчується, а зі мною нікого немає

Я, який просто хотів поговорити про себе

Живи як король, будь кимось

Я, який ніколи не хотів говорити про себе

Але я боюся себе, бути ніким

Зараз у мене на обличчі маска, вона важка, я втомлююся

Кисню тут немає, у мене тахікардія

Тривога мене мало не з’їдає, я не бачу, хто на мене дивиться

І буду страждати, поки не відірву