Le bonheur - Jeremy Frerot

Où suis-je, comment faire?

Comment dire et comment taire?

C’est souvent les questions que j’me pose en c’moment

Mais qui entreprend, moi-même je n’fais rien

J’ai peur de perdre, la mort me hante comme le vélo dans Shinning

Alors je vole des blocs de temps, je passe le temps

J’essaie d’xister en prenant ls devant, mais je suis à la traine

Il n’y a plus de repères, d’horizon et souvent c’est tant mieux

C’est à croire que sans guerre, sans raison, on ne s’aime pas mieux

Ralentir la chute, tu le vis ça n’est pas rien

Alors je m’occupe, pour éviter les lendemains

Et j'écoute le silence, car j’angoisse quand je pense

Peut-on vraiment y répondre, juste le décrire quand j’le sens

C’est un lâcher prise comme deux amoureux dans l’métro

Et j’ai la chance d'être écouté, d'être entouré

J’essaie d’exister avec intensité

Mais tout ça ne dure pas

Il n’y a plus de barrières pour se taire et souvent c’est dangereux

C’est à croire que la haine et être con, ça devient un jeu

Де я, як мені вчинити?

Як сказати і як замовкнути?

Часто це питання, які я задаю собі зараз

Але хто береться, сам нічого не роблю

Я боюся втратити, смерть переслідує мене, як велосипед у Shinning

Тому я краду блоки часу, я проводжу час

Я намагаюся існувати, виводячи ls попереду, але я відстаю

Більше немає орієнтирів, горизонтів і часто це добре

Це як без війни, без причини, ми не любимо один одного краще

Уповільнюйте падіння, ви живете це ніщо

Тому я дбаю про те, щоб уникнути завтрашнього дня

І я слухаю тишу, бо хвилююся, коли думаю

Чи можемо ми дійсно відповісти на нього, просто опишіть це, коли я це відчую

Це відпущення, як двоє коханців у метро

І мені пощастило, що мене слухають, оточують

Я намагаюся існувати з інтенсивністю

Але все це не триває

Більше немає перешкод для мовчання, і часто це небезпечно

Це як ненавидіти і бути дурним, це стає грою