Ludzkie Gadanie (Gadu Gadu) - Maryla Rodowicz

Gdzie diabeł «dobranoc» mówi do ciotki

Gdzie w cichej niezgodzie przyszło nam żyć

Na piecu gdzieś mieszkają plotki

Wychodzą na świat, gdy chce im się pić…

Niewiele im trzeba — żywią się nami

Szczęśliwą miłością, płaczem i snem

Zwyczajnie — ot, przychodzą drzwiami

Pospieszne jak dym i lotne jak cień

Gadu, gadu, gadu, gadu, gadu, gadu nocą

Baju, baju, baju, baju, baju, baju w dzień

Gdzie wdowa do wdówki mówi: «kochana»

Gdzie kot w rękawiczkach czeka na mysz

Gdzie każdy ptak zna swego pana

Tam wiedzą, co jesz, co pijesz, z kim śpisz…

Gdy noc na miasteczko spada jak sowa

Splatają się ręce takich jak my

I strzeże nas księżyca owal

By żaden zły wilk nie pukał do drzwi

A potem siadamy tuż przy kominku

I długo gadamy, że to, że sio

Tak samo jak ten tłum na rynku, jak ten tłum

Pleciemy — co, kto, kto kiedy, gdzie kto…

Gadu, gadu, gadu, gadu, gadu, gadu nocą

Baju, baju, baju, baju, baju, baju w dzień

Де диявол каже тітці «на добраніч».

Де ми живемо в тихому розбраті

Десь на печі ходять чутки

Вони народжуються, коли відчувають спрагу...

Їм багато не треба – вони нами годуються

Щасливе кохання, плаче і спить

Просто – вони заходять через двері

Швидкий, як дим, і непостійний, як тінь

Гаду, гаду, гаду, гаду, гаду, гаду вночі

Баджу, Баджу, Баджу, Баджу, Баджу, Баджу вдень

Де вдова вдови каже: «коханий»

Де кіт в рукавичках чекає мишку

Де кожен птах знає свого господаря

Там знають, що ти їси, що п'єш, з ким спиш...

Коли на місто, як сова, настане ніч

Руки таких, як ми, переплітаються

А овал захищає нас від місяця

Щоб у двері не стукав поганий вовк

А потім сідаємо біля каміна

І ми вже давно говоримо, що це так

Такий же натовп на базарі, як і цей натовп

Заплітаємо - що, хто, хто, коли, де хто ...

Гаду, гаду, гаду, гаду, гаду, гаду вночі

Баджу, Баджу, Баджу, Баджу, Баджу, Баджу вдень